вівторок, 12 квітня 2022 р.

Казочка "Чому ведмідь узимку спить"

 

 

Казочка


Чому ведмідь узимку спить

У давні часи ведмеді були дуже працьовиті. Вони весь час були зайняті працею: то в лісі ягоди збирали, то в річці рибку ловили, а потім її засушували. А деякі клишоногі бджільництвом займалися. Дехто гриби збирав, сушив їх, щоб потім грибну юшку варити. А що ж узимку робити? У ту пору ведмедики в барлозі тільки те й робили, що чаювали і їли то мед, то суничне варення. Багато розмовляли. В’язали теплі рукавички та шарфи для лісових мешканців. А от навесні всі ведмедики вже були настільки виморені, що не було сил навіть щось починати робити.

От зібралися ведмеді та й просять Матінку-Природу допомоги. І вона пожаліла всіх ведмедів. Із тих пір усі вони, коли влітку й восени напрацюються, наготують запасів, наберуться сил, нав’яжуть теплих речей, роздарують усім тваринкам, впадають у зимову сплячку кожен у своєму барлозі. Матінка-Природа турботливо вкриє сніговою ковдрою барліг, і солодко сплять ведмедики, смокчучи лапу в меду. Усе бережуть сили на весну. Ось так. Хто уважно слухав, тому горнятко меду.

 

середу, 2 лютого 2022 р.

Конкурс «Ми за безпечне майбутнє» (24.01.-09.02. 2022)

Анкета учасника

Назва: казка «Легенда про те, як виникла назва селища Каланчак».

Автор: Федоров Олег.

Вік: 13 років.

Навчальний заклад: Гаврилівська ЗОШ І – ІІІ ступенів Каланчацької селищної ради.

Легенда про те, як виникла назва селища Каланчак

Ще в сиві часи, коли гуляв вітер по вільному широкому степові, а нещадне сонце випалювало трави, ріс у цьому краю хлопчик на ім’я Лука. Любив він дуже свою рідну землю, особливо навесні, коли степ укривався смарагдовим оксамитом. А серед ковили кожен степовик відчував себе, як у морі, бо коли дивишся в неозору далечінь, то тільки й видно хвилі, хвилі, хвилі…

Тож ріс Лука щасливий і вільний, як степовий орел. Коли підріс, то як і всі почав працювати в полі: орати землю, сіяти зерно, косити жито.

Але спекотне сонце було нещадне до людей, воно часто спалювало степ своїм палючим поглядом. Тоді панували голод і злидні.

Мав Лука з дитинства незвичний дар – соколиний зір. Цей дар дуже допомагав хлопчикові. Він завжди піднімався на високу каланчý*, дивився в далечінь і відразу попереджав про небезпеку. А її вистачало: чи то ворог наступав із півдня чи сходу, чи то забагряніє пожежа десь на видноколі. Тоді Лука відразу ж, осідлавши свого вірного вороного Вітрика, мчав щодуху гасити полум’я, щоб хліб уберегти. Хоч було й нелегко Луці, але він швидко гасив полум’я, йому допомагав його чарівний Вітрик, який розмахував своєю гривою або широкими копитами прибивав вогонь. А Лука міг бадиллям зупинити поширення вогню, а було й таке, що з Дніпра носили воду для гасіння. А якщо ворог наближався, то тоді всім селом ставали до оборони й долали непроханого гостя.

З часом, коли Лука подорослішав, він почав жити біля каланчí. А Луку прозвали Каланчаком. І з тих пір Каланчак завжди повідомляв усім про загрозу, яка наближалася. Він довго-довго допомагав своєму краю. Лука став героєм, бо від нього залежали добробут і процвітання землі, яка широко розкинула свої степові простори.

Пройшло з тих пір багато часу, а про Луку-Каланчака й досі пам’ятають, зберігши його ім’я в назві селища,  в якому він жив, яке оберігав.

*Каланчá – висока сторожова башта; наглядова вежа при пожежній частині.

Конкурс «Ми за безпечне майбутнє»

Анкета учасника

Назва: вірш «Бережіть хліб!».

Автор: Федоров Максим.

Вік: 10 років.

Навчальний заклад: Гаврилівська ЗОШ І – ІІІ ступенів Каланчацької селищної ради.

Бережіть хліб!

Рясніє хлібом жовте поле,

Духмяний колос вітер гне,

Але спіткало його горе:

Недопалок вогонь несе.

 

І в мить вогонь розхвилювався,

Колосся в попіл обернув,

І той, хто хлібом милувався,

На чорну землю споглянув.

 

Один недопалок маленький –

Великий збиток трударям…

Тож думайте гарненько всі,

Як жити в мирі і в красі!!!