вівторок, 12 лютого 2013 р.

Тема. О. Довженко. Кіноповість «Україна в огні». Національні та загальнолюдські проблеми. Поєднання лірико-романтичного, виражального начала з публіцистикою, доля народу крізь призму авторського бачення і оцінки.

Тема. О. Довженко. Кіноповість «Україна в огні». Національні та загальнолюдські проблеми. Поєднання лірико-романтичного, виражального начала з публіцистикою, доля народу крізь призму авторського бачення і оцінки.
Мета: розглянути умови написання кіноповісті «Україна в огні», використовуючи елементи інтерактивного та проблемного навчання, визначити її основні мотиви, проблематику, характери українців, публіцистичність, лірично-романтичні та реалістичні начала твору; розкрити бачення письменником долі народу; культивувати пам'ять про героїчні і трагічні сторінки історії України, виховувати повагу до людей воєнного покоління.  
Мета відкритого уроку: використання елементів інтерактивного навчання на уроках української літератури; аналіз літературного твору шляхом створення проблемних ситуацій.
Обладнання: текст літературного твору, м/м дошка, слайд-шоу, відеофрагменти воєнної кінохроніки.
Перебіг уроку
I.                   Виклад нового матеріалу.
Вступне слово учителя
Олександр Довженко — один із тих письменників, яким випало жити в надзвичайно важкий час.
Важко сказати, як склалася б доля Майстра, аби не катаклізм світової війни. У ці роки Довженкові відкривається страхітлива реальність геополітичного становища України. Доля художника і доля України туго зв’язуються в єдиний вузол. Прозріваючи, він записує в «Щоденнику» 5 квітня 1942 року: «На українських ланах і селах в огні й полум’ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива».  І через десять днів: «Світе мій убогий! Покажи мені, де на тобі пролилося ще стільки крові, як у нас в Україні! Нема другої України. Нема». Це світовідчування й ескіз майбутньої трагедійної кіноповісті «Україна в огні».
Від пережитих потрясінь Довженко, як і належить справжньому митцеві, розряджається в творчому акті. Довженко, щира слов'янська душа. Для нього неможливо творити в країні кривих дзеркал, країні «навпаки». Поет, за природним світовідчуванням романтик, не здатний був ані на інтелектуальну «гру в бісер», ані на дулю в кишені. Він просто змушений був віддати свій неповторний небесний голос у загальний хор. Однак навіть за таких умов цей голос аж надто вирізнявся, щоб не відчути його сольного характеру.
І на гребені свого найвищого злету зазнає розгрому. 31 січня 1944 року відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з таким порядком денним: «Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті Довженка «Україна в огні». На засідання було запрошено Олександра Петровича. Такої «честі» було удостоєно, здається, його одного. Доповідав Сам. І наш митець почув про себе: «куркульський підспівувач», «відвертий націоналіст». І про «мокре місце», яке б від Довженка залишилося, коли б кіноповість було надруковано… І, нарешті, висновок: «Україна в огні» є платформою вузького, обмеженого українського націоналізму, ворожого ленінізмові, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й всього радянського народу».
Як бачимо, все в екстремально-найвищому регістрі…

«Слайд-шоу»
-          Епіграфом до уроку є слова зі "Щоденника: "Коли б можна було Іронію і Жалість зробити суддями і свідками злочинств епохи!"
-          та слова Т. Шевченка
... Україну злії люде
Присплять лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...

(Робота в парах) Використовуючи зміст зачитаних уривків зі «Щоденника» та матеріал додатків, що знаходяться на партах, сформулюйте проблемні питання, що мають бути вами розв’язані в ході уроку. (Ознайомлення з додатками самостійно.)  2 хвилини.

«Мозковий штурм». Оголошення очікуваних результатів. 

Проблемне запитання: "Чому за твір "Україна в огні" О. Дов­женка зняли з усіх посад, які він обіймав, і назав­жди відірвали від рідної України?".    
                                                                        
Кіноповість "Україна в огні" була розпочата в часи відступу. Довженкознавці вважають, що задум написати сценарій про покинуту ворогам Україну в Довженка з'явився тоді, коли він довідався про здачу німцям Києва. У повному обсязі текст кіноповісті виринув із спецхранів лише кілька років тому, та й то, виявляється, Довженко все-таки згладжував кути й в основний текст не потрапило багато цікавих епізодів, які мали виразний антирадянський і антисталінський характер. Твір вражає страшною трагедією нашого народу, який разом з білоруським виніс найтяжчий хрест війни.
Робота в зошитах. Кіноповість - … повість, написана з урахуванням специфіки кіно як сценарій кінофільму. Діалоги й монологи в ній поєднуються з поетичною розповіддю (ліричними відступами); відбувається вільне переміщення в просторі й часі. Від кіносценарію в ній – фрагментарність, монтажна композиція (нагадує окремі кадри), лаконізм дієслів, динамізм сюжету. Від повісті – епічний принцип зображення життя, метафоричність, авторські відступи, яскраві пейзажні картини. Важливу роль відіграє оповідач, у вуста якого автор вкладає своє бачення життя, проблем, а також ліричні, філософські чи публіцистичні відступи, що є тим листком, котрий поєднує окремі епізоди-кадри.
"Україна в огні" надзвичайно складна за будовою. Сюжетні лінії в ній не є безперервними, вони з'єднані темою війни, а ядро змісту стосується насамперед сім'ї Лавріна Запорожця.  Визначімо їх (усно) і  зафіксуймо  у  вигляді  схеми  за допомогою створення  «Кола ідей».  
«Коло ідей». Робота в зошитах. 4 – 5 хвилин.
Сам О. Довженко пояснював структурні особливості свого твору  так: "Тут всі сліди битви сценариста з
письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення теми, розміркувань, ліричних відступів, - до авторської і участі в громаді великих подій. Нехай вибачливий читач, мій сучасник і друг, не нарікає, коли вирощене  мною невелике дерево не цілком гіллясте і струнке, коли багато гілок тільки відчувається,
не  встигнувши ще вирости серед небачених пожарів і катастрофічного грому гармат, що стрясають
сьогодні нашу землю".
У "Щоденнику" є кілька заготовок до "України в огні", які згадуватимуться далі. В повоєнні роки,
мріючи надрукувати свій твір, кіносценарист теж багато чого змінив і доповнив, поглибив, але й цього разу
творові не судилося дійти ні до читача у вигляді книги, ні до глядача у вигляді фільму. Кіноповість
розпочинається останнім мирним днем перед війною.
Вашій увазі пропонується блок питань щодо змісту експозиції та зав’язки, таких як:
- Яку подію святкує сім'я Запорожців? Про що свідчить приїзд усіх дітей? Яку пісню виконують за
столом і чому? У чому сенс життя Тетяни?
- Чому над трьома Запорожченками сяє божественна біла борода діда Демида? Що символізує ця сцена?
(Спадковість родинного святого обов’язку – захист Вітчизни).
- Як ставиться Лаврін Запорожець до початку війни? Чому негайно везе синів до найближчого міста?
- Чи можна назвати загибель Савки безглуздою? Чия вина в цій смерті – самого Савки, радянської пропаганди?
- Як ви ставитеся до того, що Запорожець не відмовляється везти німців у місто, коли вони скидають тіло
його мертвого сина з воза? Як подібну ситуацію описав би не Довженко, а хто-небудь інший з радянських
письменників і чому? На чиїй стороні була б правда у зображенні?

Під час приходу німців Лаврін втрачає батька-пасічника Демида, сцену повішення якого теж зображено в стилі смерті Тараса Бульби:
-    Йаволь, гер полковник! Його бджоли закусали насмерть чотирьох наших сольдат…
-    А-а.. .Слухай, - звернувся фон Крауз до старого Запорожця. - Цей офіцер хоче знати, що ти думаєш
перед смертю?
-    Світ здурів, то й бджоли подуріли. Почали всяке г... кусать, - сказав Демид. - А я думаю, що погані ваші
діла, раз уже ви боїтесь таких, як я. Діло ваше програне.
-       Але я стою на твоїй території і вішаю тебе, - сказав Крауз.
-    Ну що ж? Повісиш та й утечеш. Така вже твоя слава…

- Чому фашисти боялися українців?
- Чому Лаврін погоджується бути німецьким старостою в Тополівці, знаючи наперед, що буде за це знищений
своїми ж? (Проаналізуйте сцену суду над Лавріном.)
-    Як реагують тополівці на стиль керівництва (авторитарний, демократичний)?

Тільки досвід і, можливо, ще муки совісті роблять Запорожця мудрим. Він уже знає, що захищати Україну
можуть лише живі герої, тому й поступається німцям у дрібницях, щоб виграти час і відімстити.. Він
думає не про себе, навіть у страшному горі - не про вбитого Савку чи про вивезену в Німеччину Олесю, а
про Народ.
Запорожець кмітливий, жертовний, розважли­вий. Він погоджується стати старостою при німцях, хоч
знає, що за це своїми буде знищений після війни. Проте знає Лаврін і те, що лише він допоможе громаді
вистояти, навіть загартує її і спрямує проти німецького рабства. Ідея орати людь­ми, наче запозичена
Довженком якраз із повоєнного радянського часу, у Запорож­ця не випадкова. Вона, на думку героя, повинна
зіграти роль каталізатора:
-    Людей у ярма запрягав?
-    Запрягав.
-    Нащо?
-    Щоб зліші були.
-    Що?!
- В неволі зло - велике діло.

-    Проаналізуйте монолог персонажа перед портретом вождя. Чому саме в уста Запорожця вкладені уїдливі
обвинувачення? (Прізвище Запорожець акумулює у собі випробувані часом кращі риси українців: давню козацьку
відвагу, безмежну вірність своїй землі та глибоке усвідомлення відповідальності за долю рідних людей, що є, в
Довженковому розумінні, запорукою безсмертя нації.).
- Хто такий Григорій Заброда? Зіставте етимологію прізвища і відповідні уривки тексту.
- Зясуйте історичні корені полеміки Запорожця і Заброди.  Що керує прагненням Заброди обійняти посаду старости?
- Доведіть, що і Лаврін Запорожець, і Григорій Заброда – трагічні постаті українців, які не почуваються
господарями на своїй землі.
Діалог і мало не звіряча ненависть, а потім і сутичка Лавріна і Заброди на колючому дроті підкреслюють,
що Запорожець у радянські часи був слухняним "коліщатком" і "гвинтиком", розкуркулював своїх
односельців, відправляв у Сибір - і як результат: з великої працьовитої сім'ї Заброд залишився лише один,
який горить помстою до радянської влади і свого конкретного ворога-кривдника - Лавріна.
-   Яку болючу проблему історичного буття українського народу порушує автор?
-   Чи давні її корені?
-   Чи зрушилося її розв’язання в сучасний Довженкові час, чи, навпаки, вона ще поглибилася?
-   Чим це зумовлювалося?
-   Наскільки добре були обізнані з ахіллесовою п’ятою українців вороги?
-   Чи пояснює це невдачі перших днів і місяців війни?
-   Були інші причини ганебного відступу? Хто винний?
-   Чому мирне населення не поспішало евакуюватися? Вроджена хліборобка, стара Запорожчиха, не  зважає
на війну й сапає кар­топлю. Вона погрожує ворожим літакам сапою і зазнає поранення через цю, здавалось
би, наївну й не потрібну нікому погрозу. Як не порівняти сцену са­пання з таким епізодом із "Щоденника":
"Дід різав ботвину, не звертаючи уваги на шалений артилерійський обстріл і бомбардування.
-   Ану їх! Багато їх тут стріляє, а смерть одна. Та й ніколи мені. Роботи багато."  У чому символічність
сцени?
Відступала армія, залишаючи позаду беззахисних співвітчизників, насамперед жінок, та зрадників, що
за таких надзвичайних обставин перетворилися на добровільних прислужників окупаційної влади. Ось
слова німецького офіцера Людвіга фон Крауза, що має свою загарбницьку програму дій: «Ми будемо
нищити їх, лише поскільки кожний солдат мусить убить ворога і позбавить честі ворогиню». Ось думка
рядового солдата, що відступає перед натиском фашистів, Василя Кравчини, що добре усвідомлює підлість
радянської системи, тому просить дівчат-комсомолок не слухати голову міськради Лиманчука і
якнайшвидше евакуюватися: «Тікайте, сестри мої, тікайте. Бо прийдуть німці, понівечать вас,
заразять хворобами, поженуть у неволю, а цей незгораємий шкаф, — показав Василь на голо­ву,— що
збирається тікати, повернеться потім та й судитиме вас за розпусту». Ось дивне, як на українську
народну мораль, прохання Олесі до незнайомого українського солдата: «Я дівчина. Я знаю, прийдуть
німці завтра чи післязавтра, за­мучать мене, поругаються наді мною. А я так цього боюсь, прошу тебе,
нехай ти... переночуй зі мною».
У контексті художнього твору деколи нетипове, виняткове явище відіграє дуже важливу роль, запам'ятовується
сильніше, ніж реалістичні сцени. Андрій Малишко якось розповів О. Довженку про свого бойового побратима,
який під час відступу переспав з українською дівчиною і тепер марить нею, прагне після війни до неї
повернутися, одружитися, але не пам'ятає ні назви села, ні прізвища дівчини, ні імені, пам'ятає лише
причілок хати, перелаз і мальви. Довженка надзвичайно зацікавило таке романтичне спонтанне кохання,
він хотів зустрітися з солдатом, але той уже загинув. Зате в "Україні в огні" кінорежисер надзвичайно вдало
використав майже неймовірну життєву ситуацію.
Усі ці уривки свідчать про одне: ук­раїнська жінка опинилася в становищі повної і фатальної залежності
від обставин, вона почу­вається не особистістю, а лише річчю для загарб­ника, як і дочки міфічного
античного царя Даная. Проте і Христя, й Олеся будуть вести себе гідно навіть у вкрай несприятливих
обставинах. Незважаючи на те, що кожна з подруг з дитинства сповідуватиме свою правду і за законами
виключно своєї особистої правди житимуть надалі. Це різні людські психотипи, різні літературні характери,
які ми спробуємо зараз дослідити.

«Case-метод» (Аналіз ситуації). Утворіть 2 групи. Кожна група отримує матеріал для визначення
психотипу однієї з двох героїнь. За 15 хвилин шляхом аналізу ситуацій група має представити у формі
захисту свої висновки.
Зараз вашій увазі пропонується ситуації з твору, розіграна за ролями (суд над Христею у партизанському загоні).
«Займи позицію». Завдання: зайняти позицію одного з двох учасників – прокурора Лиманчука або підсудної Христі
Хутірної, попередньо проаналізувавши аргументи  кожної зі сторін.
-     Націоналістка?
-     Да...  Ні.
-     Да  чи ні?
-     Я не знаю...
-     Викручуєшся? Не викрутишся!
-     А мені все одно.
-     Ти жінка італійського ката Пальми?
-     Пальми.
-     За скільки плиток шоколаду ти продалась?
-     За одну.
-     Дешево.
-     Одна ціна.
-     Ти виродок.
-     Ні, таких, як я, багато…
-     Яких?
-     Поґвалтованих.
-     Тебе поґвалтував Пальма?
-     Ні. Не тільки він.
-     Для чого ти вийшла за нього?
-     Не хотіла їхати до Німеччини.
-     Чому?
-     Боялася смерті. Я втекла. Вони мене ловили, били і ґвалтували.
-     Пальма тебе спас?
-     Да.
-     Ти його шпигунка?
-     Ні.
-     Ти брешеш?
-     Ні.
-     Не бійся. Він катував тебе, примушував силою?
-     Ні, він добрий. Він люб'язний і м'який.
-                        Ти полізла в ліжко до ворога, до вбивці твого народу, до загарбника землі твоєї. Ось я бачу його. Ось він лютує цілий день!.. Вечоріє... Він приходить додому, змиває кров, душиться одеколоном, і м'який кавалер-любовник! Де твоя національна гордість, де твоя людська гідність? Де твоя дівоча честь у велику добу боротьби святої Батьківщини? Де? Нема? Кажи!
-     Нема.
-     Все!
-                        Нема. Слухайте. Я знаю, що мені не вийти звідси живою. Щось мені тут ось, каже, що прийшла моя смерть, що зробила я щось запретне, зле і незаконне, що нема в мене ні отієї, що ви казали, національної гордості, ні честі, ні гідності. Так скажіть мені хоч перед смертю, чому ж оцього в мене нема? А де ж воно, людоньки? Рід же наш чесний. Товаришу   мій, я не признала вас за свого суддю. Ви тільки можете мене знищити як огидне, небажане явище, яким я дійсно є. Але це не все.
-     Що?
-     Коли б ви були людиною старою, я багато б дечого спитала вас: чому я виросла не горда, не достойна і не гідна? Чому в нашому районі до війни ви міряли дівочі наші   чесноти   головним   чином  на   трудодень і на центнери бурякові... Націоналістка я? Яка там?!
-     Досить!
-     Закінчую. Але ви молодий. Про що вас питати? Я пам'ятаю вас. Ви прошмигнули через наше село. Я наливала вам воду в радіатор. Він сильно протікав у вас,  і ви лаялись так голосно й  гидко.  Я плакала тоді і, плачучи, питала вас, чи будуть фашисти в нашому селі:  може б, я втекла? Пам'ятаєте, що ви сказали мені. Ви назвали моє питання провокаційним. От я й осталась під німцем, повія й стерво. От ви чисті, а я ні. От ви презираєте мене, загрожуючи смертю. А я хочу вмерти, хочу! Мені гидко. Чим ви можете покарати мене? Мене життя вже так покарало, що більшої кари й не придумати.
-   Чия позиція для вас прийнятніша? Чому?
-   Чому Христя згадує Лиманчукові рядки прополених буряків, якими вимірювали її цноту? Міфом
реальністю була «безстатева» природа жінки в радянському суспільстві?
  - Чому Кравчина називає Лиманчука «незгораємим шкафом»?
Контрастом до представників народу у кіноповісті виступає голова міськради Лиманчук. Кравчина влучно
називає його "незгораємим шкафом". Лиманчук - типовий образ цинічного, жорстокого, прискіпливого
вимогливого до інших чекіста. У душі ж він - боягуз і зрадник. Закон не для нього. Навіть розвінчаного
Христею, цього нікчему ніхто не буде судити за дезертирство й поширення заздалегідь неправдивої
інформації про відступ. Він значно вище закону, бо під захистом комуністичної партії, спецорганів.
Прибувши з Великої земля в чині прокурора, цей мерзенний тип готовий судити людей, до страждань яких
йому ніколи не дорівнятися. Належної прочуханки партократові дає присуджена ним до розстрілу Христя
Хуторна. Вона пригадує саме те, чого він повинен соромитися все життя, якщо має хоч крихту совісті.
- Яка ваша думка про супротивників? Наскільки гідними вони є для українців? Чи ненавидять війну ті, хто сам
її розв’язав? Доведіть це (Осуд війни Антоніо Пальмою) Яким змальоване населення країни-загарбника? Чи
вкладався такий портрет в прокрустове ложе радянської ідеології?
До Довженка німців зображували примітивними, тупими. Вперше в україн­ській літературі Довженко виводить
в образах Ернста й Людвіга фон Краузів,  ворогів інтелектуальних, розважливих, хитрих, гідних супротивників.
- Розкрийте еволюцію образу Василя Кравчини. Чи змінилися погляди Василя на війну, на поразку
перемогу після зустрічі з Олесею та її вчинку? Як і чому? Що усвідомив Василь? («Яка б ти не була…»)
- У чому мудрість як керівника?
- Чому кінофільм не демонструвався ні в Англії, ні в Америці?
Юлія Солнцева переповідала Олександрові Підсусі, що під час "кремлівського розп'яття"  Сталіном  Довженка
вождь особливо переймався таким виразним штрихом "Укра­їни в огні":                   
- Скажіть, Довженку, чому ви пишете: "Хай живе Радянська Україна! Хай живе Радянський Союз!" Чому Україна на першому місці? — запитав Сталін.
- Від малого до великого, - відповів Довженко. - Так я звик читати у всіх радянських газетах.
 - Ні, ви хотіли поставити на перше місце Україну, - заперечив Сталін.
Це було, можливо, перше й основне звинувачення Довженка". На якомусь етапі доповідь Сталіна взагалі
переросла в суцільні докори й звинувачення, одне  від іншого на той час, страшніші: "Якщо судити про війну за
кіноповістю Довженка, то у  Вітчизняній війні не беруть участі представники всіх народів СРСР, у ній беруть
участь тільки українці. Отже, і тут Довженко знову не в ладах з правдою. Його кіноповість є антирадянською,
яскравим виявом націоналізму, вузької національної обмеженості». Доведіть правомірність обвинувачень. Який
епізод це підтверджує?
"- За Вкраїну, - глухо зітхнули бійці.
- За Вкраїну, за чесний український народ. За єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя
на своїй землі, за народ розторганий, роздертий.
Кравчина на  мить примовк і далі немов не сказав, а подумав уголос:
- Скажіть же, чи можем ми, сини українського народу, не презирати Європу за всі оті століття?
- Презираєм, - сказали вони дружно і твердо. Кравчина зрозумів їх і посміх­нувся. Ні, не презирали ці пасинки
Європи свою мачуху. Але увесь їх рід століт­тями презирав неволю, і століття боротьби за волю освітлювали
їхні прості мужні обличчя. Йому захотілось в цю хвилину сказати їм щось про вічне, про історію їхню. Вона
курилась перед ним, мов грізний діючий вулкан, і він стояв на вершині вулкана коло самого кратера.
-    Історія Європи, браття, наша мачуха, а не мати. Ми не сини, ми пасинки її, замовчані нею і пограбовані тілом і душею. Ми жертви ганебного безчестя євро­пейських століть. От хто ми, от кого вішають, палять, от у кого одбирають гектари вони, - блиснув очима Кравчина, показуючи рукою в бік німців.
В сім рухові Кравчини не було звичайної ненависті до німців. Було щось більше. Була глибока зневага і
огида до них. Було ще щось більше: те всім відоме неназване нове почуття, що у людства для нього не
знайшлись навіть слова в усіх його словниках.   
-      У всіх у них, - сказав Кравчина з укоризною, - своя звіряча правда. У нас своя, народна, приспана віками;
шість віків учили нас по-різному мислити, руха­тись, молитись. Шість століть гріли нас різними огнями,
просвіщали нас різним світлом, кидали в бої одних проти одних під різними знаменами - австрійськими,
румунськими, угорськими, польськими.
Не всі бійці розуміли свого командира. Але вірили вони, що се була їх гірка правда, вірили своєму капітану. І
перед ними уперше розкрився рідний їх світ у всій своїй зловісній величі і драматизмі".
- Чому твір не рясніє батальними сценами, а з’являються вони лише наприкінці твору, та ще й які?!
(Оновлення людини через страждання від усвідомлення помилок,…)

II. Первинне усвідомлення поданого матеріалу.
Коли на Тверському бульварі було зібрано О. Корнійчука, М. Бажана, М. Рильського й О. Довженка, то
Максим Тадейович здивовано запитав присутніх:
-  Чого це нас усіх запрошують до Кремля?
-  Через мене...- передчуваючи своє лихо, відповів Довженко.
-  Доповідь Сталіна рябіла звинуваченнями: і в націоналізмі, й у перекрученні історії, і в аморальності
головної героїні Олесі. Стосовно останнього, то як колись В. Бєлінський вважав порнографічним
побачення Яреми й Оксани в "Гайдамаках» Т. Шевченка, так і тут недолугий "батько всіх часів і народів"
взявся дофантазовувати те, чого не було. Що ж, кожен припускає в міру своєї розпущеності. Та ще й
пізніше підсилав своїх порадників до затятого генія, щоб той заставив Олесю "виконати свій
інтернаціональний обов'язок" - віддатися росіянинові чи грузинові, а не українцеві, а для цього досить
маленької корекції: "Ви зробіть Кравчину росіянином, Олександре Петровичу, тоді дуже багато стане на
своє місце. Повірте, що ваш сценарій виправити - раз плюнути... Коли ж вирішите облишити річ, поставити
на ній хрест, це буде розцінено як ваша впертість і приховування твору для історії. Мовляв, придушили
мене, а я ось почекаю, історія мене виправдає. Це було б неправильно і вельми небезпечно з вашого
боку". Як бачимо, гарні поради: з шантажем, із залякуванням - в дусі того часу. "Геніальний" Михайло
Чіаурелі, п'ятикратний лауреат Сталінської премії, "науково довів", що твір Довженка - "антирадянська
акція", зневажливо звертався до Довженка: "Ти-и!" й ділився власним досвідом. "Ти працюй, як я:
думай, що хочеш, а коли робиш фільм, розкидай по ньому те, що люблять: тут серпочок, тут молоточок;
тут серпочок, там молоточок, там зірочку, - тут "перший маестро" почав навіть показувати мені, як саме
треба розкидати серпочки і молоточки, від чого я трохи не провалився в землю від обурення, розпачу й
огиди", - писав про цей епізод Довженко в "Щоденнику".
До цькування О.Довженка, на жаль, доклали рук і українські письменники. О. Корнійчук за завданням
Сталіна навіть попідкреслював у рукописі крамольні місця, а М. Бажан, будучи на той час заступником
Голови Ради Міністрів УРСР, не тільки не став на захист колеги, а ще й зловтішався: "Повалено тебе,
Сашко, і вже ти більше ніколи не підведешся". Рильський же й захищати особливо О.Довженка не смів, бо
сам був зацькований, загнаний погрозами в глухий кут.

ІІІ. Підбиття підсумків.
Рефлексія. «Коло ідей».
Основні причини заборони «України в огні» О. Довженка:
1)      змалювання «лиманчуківщини»;
2)      відображення хаотичного і панічного відступу радянських військ;
3)      постать німця-мислителя, який правдиво вказує на ахіллесову п'яту українського народу;
4)      повага з боку фон Крауза у ставленні до Запорожця як сильного суперника;
5)      виклик історичним подіям, які розмежували-Запорожця і Заброду;
6)      осуд будь-якої війни устами Антоніо Пальми;
7)      доброзичливе змалювання людей, що працювали в Німеччині, яких вва­жали зрадниками.
Перегляд презентації – тести.

«Із творів про перший період війни, написаних у часи Великої Вітчизняної, я, не вагаючись, на перше місце поставив би кіноповість Олександра Довженка «Україна в огні» - через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією. За широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення, за справді-таки шекспірівськими колізіями цей твір у нашій літературі тих часів не має собі рівного».
Олександр Підсуха, письменник

Довженко бачив їх не лише в небі свого теплого краю. Він линув  до них не тільки на бистрих крилах своїх творчих дум і прагнень. Довженко бачив зорі і в грізних  хвилях холодного океану, і в лагідних водах зачарованої Десни, і навіть на ранніх грядках між дерев мічурінського саду. Вони йому світили з глибин космосу і від сердець добрих людей, закликаючи незрівнянною красою до утвердження в житті чистозлотної правди.
В імя краси і правди Довженко, як художник і мислитель, все ж, не відлітав на крилах мрій далеко від дійсності, не підфарбовував її зоряним баченням. Він зумів поєднати небесне і земне, минуще і вічне, героїчне і житейське, юнацьке і постаріле, благополучне і тривожне в гармонійну красу мистецтва заради минулого, сучасного і майбутнього поколінь.

IV. Домашнє завдання.
ü Виписати декілька художніх засобів із кіноповісті, опрацювати с.
ü Підготуватися до контрольної  письмової  роботи за творчістю Є. Маланюка, І. Багряного, О. Довженка.
?  Образ України у творчості Є. Маланюка, І. Багряного та О.Довженка.
?  Український національний характер у творах І. Багряного та О. Довженка.
?  Зображення краси почуттів людини в романі «Тигролови» І. Багряного та кіноповісті «Україна в огні» О. Довженка.
?  Стилет і стилос у розумінні Є. Маланюка та О. Довженка.
? Мої роздуми про кіноповість О. Довженка «Україна в огні».
? Гнівний осуд війни в кіноповісті О. Довженка «Україна в огні».
? Жінка і війна (за кіноповістю О. Довженка «Україна в огні»).

? Про вміння «бачити зорі в калюжах» (за кіноповістю О. Довженка «Зачарована Десна»).