Проект "Андрію, Андрію, я на тобі коноплі сію" Вечорниці

Дійові особи:

1.     Господиня: Дудченко Галина Михайлівна;

2.     1-й хлопець: Дудченко Міша;

3.     2-й хлопець: Гаран Олег;

4.     3-й хлопець: Вейсалов Бадал;

5.     Хлопчик: Бондар Саша;

6.     Олексій: Покрашенко Микита;

7.     Стецько: Куліш Олександр;

8.     1-а дівчина: Слив’янчук Карина;

9.     2-а дівчина: Козленко Дар’я;

10.                        3-я дівчина: Ткаченко Лєра;

11.                        4-а дівчина: Мотрич Олена;

12.                        5-а дівчина: Костельнюк Іванна;

13.                        Дівчина: Костельнюк Катерина;

14.                        Уляна: Каменевська Діана;

Музичний керівник: Журинкіна Галина Леонідівна.

Реквізити: ворота,вікно, хата, насіння льону, двері, вишивки, стіл з їдою (вареники, балабушки, пироги чи пиріжки з сиром), полінця (дрова), чоботи.

Андрію, Андрію,

я не тобі коноплі сію

Вечорниці

Звучить у виконанні хлопців пісня «Їхав козак за Дунай».

На сцену вихо­дять хлопці, несуть у руках викрадені ворота.

1-й хлопець. Ото буде сміху: Марусьчина хата без тину зали­шилась.

2-й хлопець. Тихіше, а то старий Іван з палицею наздожене.

3-й хлопець. А Іван за своєю дочкою ого-го-о-о.

1-й хлопець. А, може, ми твоїй Оксані ворота вкрадемо.

3-й хлопець. Я тобі дам (погрожує рукою).

Хлопці виходять. Заходять з піснею дівчата.

«Ой Андрію, Андрієчку»

3-я дівчина (виходять на подвір'я, тричі обходять хату і розсіва­ють насіння).

Андрію, Андрію,

Я не тобі коноплі сію,

Нехай буду знати,

З ким буду їх збирати.

Уклін господині

4-а дівчина. Добрий вечір вашій хаті!

Дівчина. Чи веселі вечорниці в нашій Україні?

Господиня. Поспішайте, дівчатонька.

 Дівчата.

Все Андрію, Андрію,

Конопельки сію,

Спідницею волочу,

Заміж вийти хочу...

Дай, Боже, знати,

З ким весілля грати.

Згрібають конопляне насіння в пригорщі. Рахують.

1-а дівчина. Ой, у мене 6 зернинок, значить, доля знайдеться.

2-а дівчина. У мене – 5. Чекати мені наступного Андрія-добродія.

Ідуть  до хати.

4-а дівчина.                                                   3-я дівчина.        

Добрий вечір вашій хаті,     Ось наліпим пирогів,

Слід усе приготувати           Біленьких, смачненьких,

Бо вже пора вечорниці        Та й запросим до нас в гості

Усім нам починати.              Парубків гарненьких,

5-я дівчина.

Щоб вони разом із нами 

Дружно працювали,

Андріївські вечорниці       

Піснею стрічали.       

Звучить пісня (українська народна)

«Чом ти не прийшов?»

Господиня. Ой, дівчата! Як згадаю ті давні часи, то здається, що все ніби вчора було. Колись, як підростав син, то батько пишався ним, бо буде його нащадок. А які парубки колись були: роботящі, чемні, вміли і косити, і сіяти, і землю обробляти, і худобу догляда­ти. А одягались, аж любо було дивитися: у вишитих сорочках.

І батьків любили, і шанували, і старших поважали, і дівчат не ображали.

1-а дівчина. Пам'ятаю, як сьогодні, підпалили ми папір, чекає­мо, у що перетвориться ватра. Згас папір. Бачу: переді мною замок на горі, а кругом – густо дерева. З гори, тобто із цього замку, на коні їде вершник, так і напливає на мене. І молодець ніби, і струн­кий такий. Хоч і не дуже я вірю в ці ворожіння.

2-а дівчина. А я наберу насіння повну жменю. Якщо парне чис­ло, заміж вийду, а ні – ще почекаю.

3-я дівчина. А я спіймала в курнику курку й півня, хвости їм зв'язала, щоб не кричали, решетом накрила. Бачу – мовчать. То я їх і випустила. Курка в свій бік швидше перетягнула, значить, я верховодити чоловіком буду. А в сестри моєї півень першим пере­тягнув, значить, чоловік у сім'ї верховода.

4-а дівчина. А мого коржика пес першим з'їв. Покуштував, що добрий, – як лизне язичком, та й потім решту з'їв. І не знаю, що робити.

1-а дівчина. Дівчата, що я вам скажу – не повірите.

Дівчина. Та що там вже, говори.

1-я дівчина. Я вчора Михайла – тітки Орисі, що біля ферми живе, внука з міста – бачила, так близько, як оце вас зараз бачу. Та що там бачила. Я з ним навіть говорила.

2-а дівчина. А я з ним навіть цілувалась.  

Усі сміються.

3-дівчина. Знаєте, якщо мені сьогодні Петро не освідчиться, то я собі щось зроблю.

4-а дівчина. Нічого ти собі не зробиш.

3-я дівчина. Це я не зроблю?! Та я собі знаєш, що зроблю. Я собі, я собі нову зачіску зроблю.

Усі сміються.

Господиня. А ну, дівчата, розвеселіть трохи моє серце, за­співайте!

Звучить пісня (українська народна)

«Од Києва до Лубен»

2-а дівчина. Ой, там щось грюкнуло.

Господиня. Та це вам почулось.

Знову чути гуркіт.

5-а дівчина. А давайте подивимось, що це.

Відчиняють двері і ловлять хлопця.

1-а дівчина. Він хотів підперти двері, щоб не відчинялися.

2-а дівчина. Він хотів прив'язати віник до клямки.

3-я дівчина. Він хотів нам шкоди наробити.

4-а дівчина. Покараймо його.

 5-я дівчина. Давайте вкинемо його у воду.

Хлопець просить, щоб його відпустили.

5-я дівчина. Як відгадаєш наші загадки – відпустимо.

1-а дівчина. Не золоте, а найдорожче. (Життя)

2-а дівчина. Увесь світ годую, а сама не їм. (Земля)

4-а дівчина. Навколо вода, а з питвом біда. (Море)

Хлопчик. Відпустіть.

Жалібно співає.

Чи я, тату, не доріс,

Чи я, тату, переріс,

Чи не рублена хата,

Що не люблять дівчата?

3-я дівчина. Не просись, все одно не відпустимо. Ми для вас, для хлопців, стараємось, а ти заважаєш нам вечерю готувати.

Хлопчик. Я більше не буду, я більше не шкодитиму, а як від­пустите, – веселих хлопців повну хату приведу.

5-я дівчина. Правда, приведеш?

Хлопчик. Їй-богу, приведу.

2-а дівчина. Давайте заспіваємо!

Звучить пісня

«Ой під вишнею, під черешнею».

1-й хлопець. Пустіть до хати!

1-а дівчина. Гарненько попросіть.

Знову стукають.

2-а дівчина. Агов, хто такий?

2-й хлопець. Пес рябий, баран круторогий, ведмідь клишоно­гий. Пустіть до хати.

3-я дівчина. Не пустимо в хату. Дуже вас багато.

3-й хлопець. Пустіть ліпше, бо буде гірше!

Дівчина. Ми як візьмемо рогатини, поламаємо вам спини!

1-й хлопець. Мене звати Іван. Я хазяйський син. Багатий... Маю дві курки. Одна, правда, сліпа на одне око, а друга не несеться, зате бачить добре. Маю землі видимо-невидимо. Скільки б не дивився і не придивлявся – нічого не побачиш. А що вже худоби! І павуки, і комахи, і

 мухи, а що вже мурашок – світу білого не видно! Чим я не жених?!

1-а дівчина. Та куди вам до женихів?!

Дівчата сміються.

Микита. Дівчатонька, голуб'ятонька, та ми прийшли не битися, а миритися.

Дівчина. Заходьте вже, але за це мусите нам заспівати.

Хлопці співають «Ой  там на Андрія».

Хлопці співають (Микита).

У нашім селі густо хати, вітер не провіє,

Сама мати ложки миє, бо донька не вміє.

Дівчата співають (Карина, Лєра)

Ішов Гриць з вечорниць вночі слободою,

Сидить сова на воротях, крутить головою.

Він, сердега, як побачив – та й через городи,

Заплутався в бур'янах та й наробив шкоди.

Хлопці співають (Міша, Микита).

Ой у горах сніги впали, а я в капелюсі,

Який з мене ґазда буде, як я оженюся.

У селі немає дров, лиш самі поліна,

У селі такі дівки – хлопцям по коліна.

Дівчата співають (Даша, Олена).

Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,

Сидить гуска на воротях, вирячила очі.

Він до неї: гиля, гиля, вона й полетіла,

Коли б не втік осокою, була б Гриця з'їла.

Хлопці (Міша, Саша Б.).

 Ой дівчино, дівчинонько,

Яка ти, яка ти,

За хлопцями зазираєш,

Не підметеш хати.

Дівчата (Каріна, Олена)

Ой, Василю, Василечку,

Василю, Василю,

Я до тебе не говорю,

Не натягай шию.

 Хлопці (Олег, Бадал)

Ой кувала зозуленька

Та й сіла на дубі.

Були б ви, дівчата, файні,

Якби мали зуби.

Дівчата (Лєра, Іванна, Діана, Даша)

Ой кувала зозуленька

В селі на Заріччю,

Є у всіх нас файні зуби,

Ще і вам позичим.

Ви, хлоп’ята гонорові,

Файно виводили,

Все-дно наше буде зверху,

Що б ви не робили.

 3-й хлопець. А що вміють робити наші дівчата?

Дівчата показують свої вишивки.

1-й хлопець. А чи вміють ваші дівчата пироги ліпити?

1-а дівчина.

Милі гості, просим сісти,

Пироги будемо їсти,

Їжте, їжте, просим щиро,

Пироги наші із сиром.

Усі учасники сідають за стіл.

2-й хлопець. Ох і добрі пироги!

3-й хлопець. Оце так пироги!

Господиня. Переконалися, хлопці, що наші дівчата все вмі­ють? А тепер покажіть, на що ви здатні? Хлопці здавна на вечор­ницях розказували смішні історії. А чи вмієте розсмішити та роз­веселити дівчат?

1-й хлопець. Що наші дівчата роблять?

 2-й хлопець. Шиють та співають.

1-й хлопець. А мати?

2-й хлопець. Порють та плачуть.

1-й хлопець. Байка

 2-й хлопець. А що таке байка?

1-й хлопець. А це коли тварини, ну, наприклад, осел і свиня розмовляють так, як оце ми з тобою.

3-й хлопець. Зустрілись два товариші, які довго не бачились.

–       Як живеш, друже? – запитав перший.

–       Нерівномірно.

–       Що це значить?

–       Це значить: якщо є хліб, то немає солі, а як сіль є, то хліба немає. А ти як живеш?

–       Рівномірно: немає ні хліба, ні солі...

Бондар О.  Прийшов дід до багача та й просить хліба, а багач каже: «Іди, дурний, я сам хліба не маю: бачиш – пироги їм!»

Два хлопці (Міша, Бадал):

–  Люта зима буде!

–  Невже?

–                                                                                                         Страшенні морози будуть!

–                                                                                                        Та ну?

–                                                                                                        Так буде холодно, що аж-аж!

–                                                                                                        А звідки ти знаєш?

–                                                                                                        Бо в мене кожуха немає.

1-а дівчина. Та досить вам, давайте поворожимо! Віриш – не віриш, але розважимося.

Господиня. Ой, дівчата, сьогодні ж ворожать. У ніч на Свято­го Андрія дівчата вгадують, хто швидше вийде заміж, чи буде в парі, як зватимуть судженого. Зараз я вам розкажу кілька варі­антів ворожіння.

Ось, наприклад, щоб дізнатися, як буде зватися чоловік, виходять на вулицю і питають першого зустрічного чоловіка: «Дядьку, як вас звати?» Яку відповідь почуєте, так зватимуть вашого чоловіка.   

Дівчина йде в зал і запитує когось із хлопців, учителів, яке в нього ім’я.

Господиня. У сні можна побачити нареченого. Перед сном ді­вчина розчісує косу, кладе гребінець під подушку і промовляє: «Су­джений, ряджений, розчеши мені косу».

1-а дівчина. А давайте поворожимо і дізнаємося, котра з нас швидше заміж вийде.

Господиня. Улянко, переклади полінця, дізнаємося, за кого вийдеш заміж.

Уляна (перекладає дрова від стола до дверей). Удівець, молодець, удівець, молодець!

Господиня. От бачиш, доля до тебе милостива. Дано тобі йти за молодого парубка.

Дівчина (сміється). За Гриця!

Дівчата сміються.

1-й хлопець. Дівчата, а нам поворожите?

Господиня. Але й хлопці – таке вигадають! Ні, хлопцям цього вечора не гадають. Та для вас ми зараз знайдемо забаву. Прийшов час калиту, принести. Сонце заходить, а калита сходить.

3-й хлопець. Дівчата, хлопці! Давайте пограємо в калиту. Ді­вчата, калиту спекли?

Дівчата. Спекли.

Господиня. Прикрашайте, дівчата, калиту, прикрашайте! Поба­жання примовляйте. Чия квіточка із самого низу буде – та й заміж першою піде. В Олі молодий зі Сходу, буде куций та рябий. А Оле­ну на Захід завезе, Оксану на Північ. А Орисю на Південь. А зараз починаємо основне дійство свята – кусання калити.

1-й хлопець. Давайте сюди. Прив'яжемо її ось тут. Ви, хлопці, під'їжджайте до калити по черзі, підскакуйте і кусайте калиту.

Дівчата (Карина, Іванна, Даша).

А наша калита та з маком і медом.

Йди до неї, кусай її зверху і знизу.

Йди до неї, кусай її, сторони не бійся, кусай,

Кусай калиту, але не засмійся.

Йди до неї, кусай її, назад повертайся. 

Як вдалося відкусити – пари сподівайся!

3-й хлопець. А біля калити посадимо писаря. Хто засміється, того він помітить.

Звучить мелодія

Згодом корж роздають зі словами:«Калита, калита, солодка була.

Тепер ми її з’їли, за нареченими полетіли».

Господиня. Молодці!

1-а дівчина. Погуляли, повеселилися, час додому.

2-а дівчина. Ой, дівчата, вже перші півні співають. Я казала мамі, що на вечорниці іду, а вийде, що на досвітки.

3-я дівчина. Тітонько! Бувайте здорові!

4-а дівчина. Спасибі, тітонько, за вашу гостинність, науку, ма­теринську увагу та повагу до нас.

Господиня. Дякуємо й вам, хлопці, що завітали на

наші вечорни­ці.

1-й хлопець. І вам дякуємо за калиту, за смачну вечерю.

Господиня. Хай вам Бог помагає! Ідіть здорові. Та не робіть багато збитків. Дівчат не лякайте, старих не ображайте.

Господиня. Дорогі друзі! Ми раді, що сьогодні не було байду­жих, що наші вечорниці допомогли вам оцінити скарби нашого та­лановитого українського народу. А на цьому слові бувайте ж усі здорові!

ДОДАТОК

Українські народні пісні

Ой під вишнею, під черешнею

(українська народна пісня)

Ой під вишнею, під черешнею

Стояв старий з молодою, як із ягідкою.  / 2

І просилася, і молилася:

–     Пусти мене , старий діду, на вулицю погулять!  / 2

-     Ой, і сам не піду, і тебе не пущу,

Хочеш мене, старенького, та покинуть на біду.  / 2

Куплю тобі хатку, і ще сіножатку,

І ставок, і млинок, і вишневенький садок.  / 2

–     Ой, не хочу хатки, ані сіножатки,

Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка!  / 2

Ти, старий дідуга, ізігнувся, як дуга,

А я, молоденька, гуляти раденька.  / 2

Їхав козак за Дунай

(українська народна пісня)

Їхав козак за Дунай,                     «Білих ручок не ламай,

сказав: «Дівчино, прощай!           ясних очок не стирай,

Ти, конику вороненький,              мене з війни зі славою

скачи та гуляй!»                            к собі ожидай!»

«Постій, постій, козаче,                Свиснув козак на коня:

твоя дівчина плаче,                       «Оставайся здорова!

як ти мене покидаєш, –                 Як не згину, то вернуся

тільки подумай!»                          через три года!»

Ой, Андрію, Андрієчку

(українська народна пісня)

Ой, Андрію, Андрієчку,

Даруй мені надієчку,

Скажи мені, Андрієчку, гей-я, гой.

Ой чи любить Василечко, гей-я, гой.

Ой чи любить, чи кохає,

Чи давно вже іншу має?

Ой, як має, Андрієчку, гей-я, гой.

То нехай не забуває, гей-я, гой.

Покотись, моє колечко,

Скажи мені, Андрієчку.

Чи Василь, чи Миколечко, гей-я, гой.

Чи Степан, чи Михайлечко, гей-я, гой.

Чом ти не прийшов

(українська народна пісня)

–     Чом ти не прийшов,                                   

Як місяць зійшов? –

 Я тебе чекала.

Чи коня не мав,

Чи стежки не знав –       Двічі

Мати не пускала?

–     І коня я мав,

І стежку я знав,

І мати пускала.

Найменша сестра, –

Бодай не зросла, –           Двічі

Сідельце сховала.

А старша сестра

Сідельце знайшла,

Коня осідлала:

– Поїдь, братику,

До дівчиноньки,              Двічі

Що тебе чекала.

Тече річенька

Невеличенька –

Схочу – перескочу,

Віддай ти мене,

Моя матінко,                    Двічі

За кого я хочу.

Од Києва до Лубен

(українська народна пісня)

Од Києва до Лубен

Насіяла конопель.

Приспів: Дам лиха закаблукам,

Закаблукам лиха дам.

Дам лиха закаблукам,

Достанеться й передам

Од Ніжина до Прилуки –

Та побила закаблуки.

Приспів.

Од Полтави до Хорола –

Черевики попорола.

Приспів.

А мій батько чоботар

Черевички полатав.

Приспів.

Запряжу я козу в віз

Та й поїду по рогіз.

Приспів.

Запряжу я півня в сани

Та поїду до Оксани.

Приспів.

Запряжу я барана –

Куди люди, туди й я.

Ой там, на Андрія

(українська народна пісня)

Ой там, на Андрія, гадали дівки,

Щоби не минали їх хат парубки.

А ми всі ходили на друге село,

Щоби дівкам нашим заздрісно було.

Не смійтесь, дівчата, з наших парубків.

Бо лишитесь в дурнях у своїх батьків.

Будете топтати за ними стежки.

І не раз питати, де ті парубки.

Вже по других селах маємо дівчат,

В наших із-за тину лиш йоги стирчать.

Най си підшукають у прийми вдівців,

Або приворожать інших парубків.

СЦЕНАРІЙ "ДО ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ РІДНОЇ МОВИ"

 Мета: подати учням відомості про походження української писемності, актуалізувати знання школярів про мову як джерело духовного зростання нації; розвивати культуру мовлення, чуття слова, навички сценічного мистецтва, виразного читання поезій, пам'ять; виховувати пошану до рідної мови, ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

Обладнання: портрети українських письменників, рушники, стіннівки, аудіозаписи (Гімн України, гімн школи, пісні Т. Петриненка «Україно», Т. Повалій «Україно, моя любов»; «Реве та стогне Дніпр широкий»; українські народні пісні).

Перебіг заходу

Звучить пісня Т. Петриненка «Україно»

Українець. Шановні діти, учителі, гості! Запрошуємо вас до нашої господи на хліб, сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято наше ‒ торжество рідної мови.

Звучить Гімн України.

Виходить козак із наказом, зачитує його

Наказ

Вельмишановна громадо та гості нашої шкіль­ної держави! Нині світлеє свято зібрало нас у цьо­му залі, свято рідної мови. І прославимо в цей день мову.

Нехай же у віках живе творіння славне — укра­їнське слово. По цьому бути!

Звучить гімн школи

Українка. Щасливі ми, що народилися й живемо в такій чудовій, багатій, мальовничій землі — у на­шій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки — тут коріння роду укра­їнського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.

Звучить бандура

Учні читають вірш С. Сапеляка

1-й ведучий (за сценою)

І йшли віки,

І були українці,

І створилося

Слово

Українське.

2-й ведучий (за сценою)

І як сталося так,

То сказало собі слово По-своєму

І благословилося.

1-  й ведучий (на сцені)

І прилетіли птиці,

І вродилася калина,

І було солодко,

І було гірко.

2-      й ведучий (на сцені)

І стало все називатися

І земля,

І матір,

І Вітчизна

По-вкраїнськохму.

Танок «Україна»

2-й ведучий

Мова наша, мова –

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь,

Нею марять зими,

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози «Заповіту».

1-й ведучий. Рідна мово!

Українка. Мудра Берегине!

Українець. Пресвятая Богородице!

1-      й ведучий. Судилася їй терниста доля.

2-      й ведучий. Вона, як і Україна, дивиться в душу кож­ного з нас очима рідної мами, батьківським словом промовляє до нашого серця.

Українка. Слово рідної мови, увінчане терновим він­ком страждання, не раз топтане і зневажене, за­боронене і зраджене.

Українець. Щоразу воскресало, аби відродитися в терновому вінку страждання, краси і слави.

2-й ведучий. 1996 рік ‒ Верховною радою України прийнято Конституцію України, у якій українській мові надано законодавчої конституційної сили у 10 статті.

1-й ведучий. 1998 рік ‒ Указом Президента України 9 листопада проголошено Днем української писем­ності та мови.

А 21 лютого відзначається Всесвітній день рід­ної мови.

Українка. Мова... Вона існує, живе, бореться незалеж­но від того, думаємо ми про неї чи ні, турбуємося чи забуваємо, шануємо чи зраджуємо.

Українець. Слово безсмертне. Адже ніхто не запере­чить давню біблійну істину: (разом) «Спочатку було Слово, і Слово було Бог».

На сцену вибігає Незнайко.

Незнайко. Рідна мова! Що таке мова?! Як сформува­лася українська писемність?! Хто її створив?!

1-й ведучий Постривай, друже! Як тебе звати? Щось ми не пам'ятаємо тебе серед мешканців нашої шкільної держави.

Незнайко

Я веселий невгадайко,

Люди звуть мене Незнайко.

Коли чогось не вгадаю,

Зразу кажуть – він не знає,

Я хочу дітей про рідну мову розпитатись

І все про неї дізнатись.

1-й ведучий. Ти, Незнайко, з нами залишайся – й обов'язково знайдеш відповіді на свої запитання. Про рідну мову в нашій школі тобі можуть роз­казати навіть молодші школярі.

Звучить бандура. Виходять школярі молодших класів.

1-      й учень

Що за диво — наша мова!

Слово тягнеться до слова!

Речення сплітається,

Думка розцвітається.

2-      й учень

Велична, щедра і прекрасна мова!

Прозора й чиста, як гірська вода, —

То України диво барвінкове,

Багата мова й вічно молода.

3-      й учень

Вона, як тиха пісня колискрва,

Приходить в серце нам із ранніх літ!

То мова — ніби пташка світанкова,

Що гордо лине у стрімкий політ!

4-      й учень

Я – калина, Я – краплина

Твого серця, Україно!

Я – тонесенька стеблинка!

Я – дівчинка-українка!

5-      й учень

Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній.

Вона барвиста і чудова.

І нищити її не смій!

6-      й учень

Сьогодні я ще в школі вчусь:

Добром світитись завше буду.

Я слову рідному клянусь –

Його ніколи не забуду.

7-      й учень

То ж мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить!

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить.

1-      й учень

Мова! Українська мова...

Вона співуча, лагідна, дзвінка.

Мова! Українська мова!

Єдина, рідна й дорога така!

8-      й учень

Розцвітай же, слово,

І в родині, і в школі!

І на заводі, і в полі.

Пречудесно, пречудово

Розцвітай же, слово!

9-      й учень

Ми – українці – велика родина,

Мова і пісня у нас – солов'їна.

Квітне в садочках червона калина.

Рідна земля для нас всіх – УКРАЇНА!

2-й ведучий. Щодо походження української писемнос­ті сьогодні існує кілька цікавих версій.

1-      й науковець. На території України жили найдавніші племена – пелазги. Вони мали свою звуко-буквенну азбуку, яка претендує на те, щоб вважатися першою в світі. Із другого тисячоліття до нашої ери, на дум­ку вчених, пелазги переселилися до Італії та Малої Азії й занесли сюди свою абетку. В Італії нащад­ками пелазгійських племен стали етруски, відомі високим рівнем розвитку культури й писемності.

2-      й науковець. За допомогою алфавіту етрусків уче­ні розшифрували пелазгійські написи Трипілля. У зв'язку з цим можна припустити, що писемність України походить не з кирилиці IX ст. до н. е., а витоки її сягають періоду другого тисячоліття до н. е. Учені вважають, що це перший етап розви­тку слов'янської писемності, коли слов'яни корис­тувалися рисками та зарубками для письма. Тоді слов'яни були язичниками.

1-й ведучий

У часи ті Бог великий

Не сховавсь в небесній млі,

А усі боги родились

І вмирали на Землі.

Рано вдосвіта на сході

Прокидавсь ясний Дажбог

І ходив-блукав до ночі

Синім степом без дорог.

2-й ведучий

По зелених пишних луках

Велес пас овець гладких,

Грів їх вовною м'якою,

Одганяв вовків від них.

Над дрімучими лісами

По пустелі степовій

Бог Сгрибог літав на крилах,

Грав на кобзі золотій.

1-      й науковець. Найзагадковішим витвором того часу є так звана «Велесова книга» – пам'ятка дохрис­тиянської стародавньої культури, що захищає ві­ру предків-язичників, розповідає про передісторію слов'ян, про їхню боротьбу з ворогами. Її таєм­ницю ще не розгадано. Але будемо сподіватися, що саме

З її начал восходить соборові

Під небеса слов'янський родовід.

І пророста смаглява наша мова

Із первослів про Ігорів похід.

2-      й науковець. Другий етап – після прийняття християнства, коли наші пращури почали писати римськими й грецькими письменами. Але це пись­мо було непристосоване до слов'янської мови. Так було до того часу, поки великими просвітителями слов'ян – братами Кирилом і Мефодієм – не був створений алфавіт. До речі, давню грецьку абетку, яку використали Кирило й Мефодій для створення кирилиці, еліни одержали від пелазгів.

1-      й науковець. Існує два різновиди старослов'янських писемних знаків: кирилиця (названа на честь першовчителя слов'ян) і глаголиця. Кириличний ал­фавіт з XI ст. широко застосовується в літературі східних слов'ян. В Україні перша книга кирилицею була надрукована в Львові 1547 року друкарем Іва­ном Федоровим. І нині кирилиця лежить в основі нашого алфавіту.

Незнайко. Дякую вам за розповідь. Тепер я знаю, що писемність України походить ще з II тис. до н. е., а найдавнішою пам'яткою дохристиянської культу­ри є «Велесова книга».

І ще я знаю, що в основі нашого сучасного алфавіту лежить кирилиця, яку створили два бра­ти Кирило й Мефодій. А правда, що дуже дав­но мову, якою писалися книжки, розуміли не всі українці? Чому так було? Може, вони просто не вміли читати?

2-      й науковець. Дійсно, Незнайко, не всі розуміли. Аз­букою, що склали Кирило й Мефодій, спочатку во­лоділи лише церковнослужителі. З'явилась писемна церковнослов'янська мова. Саме цією мовою леген­дарний монах Нестор почав писати славнозвісний літопис «Повість временних літ».

2-й ведучий. Сучасна ж українська літературна мова остаточно сформувалася на початку XIX ст. І за­чинателем її був Іван Котляревський.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий,

І вогник, ним засвічений, не вгас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».

1-      й ведучий (говорить на фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широ­кий»). Після появи першої ластівки, «Енеїди» Івана Котляревського, над Україною сходить велика зір­ка українського відродження, яка своєю поетич­ною творчістю освітила не одне покоління. Ймення їй ‒ Тарас Григорович Шевченко.

2-      й       ведучий

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос ‒ більш нічого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!.. Знать од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди!

Т. Шевченко

1-      й ведучий. Мова наша! Уся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і перетка­на калиною, барвінком і вишневим цвітом. Кожне слово твоє бринить у наших серцях неповторною мелодією.

2-      й ведучий. Українському слову з часів його виник­нення на всіх історичних шляхах доводилося не­легко.

1-й ведучий. Але на його гордо піднесену голову си­палися процеси, циркуляри, укази про обмеження, навіть заборону.

1-й учень

Тебе зачиняли в клітку,

Заковували в кайдани,

Топтали, як топчуть вітку,

Гонили з міського майдану.

Вогнем, залізом холодним

Тобі язика виривали.

Неначе вовки голодні,

Жертву свою шматували.

Тобі закривали дорогу укази і циркуляри.

Стогнала, в журбі вмирала,

Вже ледь живою була,

Та силу життєву дістала

Ти з вічного джерела...

2-й учень

Недовго п'янка свобода бентежила душу нам.

Ярлик «вороги народу»

Вчепили твоїм синам...

Трагічні прийшли тридцяті,

Просіяли смерть і злість.

Назвав хтось Вкраїну ‒ мати,

У відповідь ‒ «націоналіст»!

А потім сини-бюрократи

Втоптали тебе в багно,

Послужливо і завзято

Гонили із школи, з кіно...

Та свіжий вітер повіяв

Квітневим весняним днем,

Тугу твою розвіяв,

Умив тебе теплим дощем.

Цвіти, розвивайся, мово,

Слова-пелюстки розкривай

І в душах людей веселково,

Повноголосно, мов пісня, лунай!

 1-й ведучий. Багатий український народ на перлини народної творчості – казки, прислів'я, пісні.

 2-й ведучий. А я хочу нагадати про гуморески.

Багато слів казали ми про мову,

Чудову нашу материнську, калинову,

Яка для нас ‒ життєвий старт.

Адже ж у нас сьогодні свято,

Тож доречний тут і жарт.

Звучить бандура.

На сцену виходять учні, які виконують гумо­реску П. Глазового «Дід приїхав».

Дійові особи: Дід (чоботи, куртка, за плечима мішок);

про­давщиця (перука, макіяж, фартух).

Автор

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він:

Дід

Покажіть

Кухлик той, що скраю.

Продавщиця

Что? Чєво?

Я нє понімаю.

Дід

Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

Продавщиця

Да какой же кухлік здесь,

Єслі ето кружка?

Автор

Дід у руки кухлик взяв

І нахмурив брови:

Дід

На Вкраїні живете

Й не знаєте мови...

Автор

Продавщиця теж була Гостра та бідова.

Продавщиця

У меня єсть свой язик, Ні к чему мнє мова!

Автор

І сказав їй мудрий дід...

Дід

Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має бідна язика ‒

І не знає мови.

Незнайко. Я все зрозумів. Наша мова одна із най­давніших у світі. Вона могутня, глибинна, співуча. Нам її заповіли наші діди й батьки, і ми повинні берегти цей найцінніший скарб.

1-      й ведучий. Рідна мово!

2-      й ведучий. Пресвятая Богородице!

Українець. Мудра Берегине!

Українка. Воскресни! Возродися! Забуяй вічним і ві­щим словом від лісів – до моря, від гір – до степів.

1-й ведучий. Рідна мова – це наша гордість. Бережі­мо її, гордо всім заявляймо: (разом) «Я – українець, син (донька) цієї землі. Я пишаюся цим. Я люблю свій народ, свою землю, свою мову!»

Звучить пісня Т. Повалій «Україно, моя любов»