ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Велич і безсмертя великого генія українського народу
Т.Г.Шевченка
Мета: розкрити велич і безсмертя українського поета, світового
генія, неперевершеного майстра слова Т. Г. Шевченка, показавши красу і
неперевершеність його творів.
Висвітлити проблеми соціальної нерівності, тяжкої долі
України під владою російського самодержавства.
Показати велич і силу народного гніву, зображені Т.
Шевченком у творах про славні сторінки історії українського народу, що боровся
за свою свободу. Підкреслити місце Кобзаря в українському національному
відродженні, показати велике значення його творчості в наш час, в час розбудови
української державності.
Виховувати в учнів любов і повагу до Великого Кобзаря, до
історичного минулого України, до сторінок історії народу, який боровся за свою
свободу, шанобливе ставлення до надбань української культури.
Вид позакласного заходу: конференція.
Оформлення класу.
На дошці написи:
ü «Народ знає Тараса, любить Тараса, співає його пісні,
пересилає їх з уст в уста оповіді про нього, як про живого сучасника і учасника
нашої дійсності».
(Максим Рильський).
ü «Він був сином мужика — і став володарем в царстві Духа..
Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури».(Іван Франко)
ü «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю» (Остап Вишня).
ü «Твори Шевченка переживуть віки і вічно будитимуть у
серцях людей благородні, великі почуття» (Костянтин Станіславський).
ü «Шевченко — це голос душі українського народу, його крик,
сльози, стогін і разом з тим поклик гніву» (Браніслав Нушич).
Народні прислів'я про Т. Шевченка
«Шевченкові твори сяють мов ясні зорі».
«Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став»,
«Тарасові слова — то правда жива». Художнє оформлення:
Портрет Т.Г. Шевченка, ілюстрації до деяких його творів.
Виставка літератури про Т. Г. Шевченка:
Кирилюк С. Тарас Шевченко. Документи і матеріали. – К.,
1963.
Шевченко в документах і матеріалах» — К., 1992.
Рильський, О. Дейч «Тарас Шевченко. Біографічний». — К., І964.
Альбом «Тарас Шевченко. Життя і творчість у портретах,
ілюстраціях, документах». — К..1991. «Кобзар»-К., 1995. «Історія української
культури» — Нью-Йорк, 1990. Большаков Л. Повість про вічне життя. — К., 1990.
Довідник Українська література у портретах і довід-К.,
2000.
Шаров І. 100
видатних імен України. -К., 1999.
Сценарій позакласного заходу:
Тарас Шевченко — великий легендарний поет казкового краю,
художник-мислитель, палкий захисник соціальних та національних інтересів
українського народу, великий борець за волю свого народу, свого краю, обстоював
права українського народу на його вільний суверенний розвиток. Його безсмертна
спадщина — це вершина людського генія.
Учень. Тарас Григорович
Шевченко — непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною,
поет-гуманіст, глибоко народний поет. Писати вірші почав ще до звільнення з
кріпацтва, бо до 24-х років був кріпаком. У 1840 р. вийшла перша поетична
збірка Тараса Шевченка "Кобзар». Самою назвою автор намагався показали, що
він виступає співцем народу, його прагнень, сподівань, мрій про кращу долю.
«Кобзар» 1840 р. пройнятий стихійним протестом проти тієї несправедливості, яка
існувала в Україні. З великої любові поета до України, до свого народу виросла
правдива, неповторна поезія «Кобзаря».
Я так її, я так
люблю
Мою Україну убогу,
Що прокляну святого
бога,
За неї душу
погублю!
Т.Г. Шевченко бачив і збагнув, як тяжко Україні, яку
кривду заподіяв їй російський царизм і українські пани: Обідрана, сиротою Понад
Дніпром, Тяжко-важко сиротині. А ніхто не бачать — Тільки ворог, що сміється...
З великою скорботою і думою Україну поет пише: Україно,
Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!
Вчитель. Велике
значення і вагу для українського національного відродження мають ті поеми Т.
Шевченка, де звучить гнів і образа, осуд і нищівна критика, коли поет викриває
кривдників народу — царів, панів, тиранів, показує злиденне, важке і убоге
життя кріпосного села. Це було рабство цілого народу, його безпросвітні злидні,
повний занепад, жахливий стан його
духовного поневолення.
...скрізь на
славній Україні
Людей у ярма
запрягли
Пани лукаві...
Учень. Велике народне
горе, несправедливість, убогість й
народну кривду побачив Тарас Шевченко, коли він після звільнення з кріпацтва
відвідав Україну.
Перебування поета на батьківщині було для нього великим
випробуванням, адже він побачив Україну пригнобленою, понівеченою, у ярмі
кріпацької важкої праці, у запустінні, побачив убоге, безпросвітне життя
кріпосних селян, які перебували у суцільній темряві і злиднях.
Поет виступив із протестом проти національного і
соціального пригноблення. Більшість поезій на цю тему було написано у 1843 —
1845 pp., які на початку 1846 p. Tарас Шевченко звів у велику рукописну збірку
«Три літа», до якої увійшли такі твори, як «Розрита могила», «Сліпий»,
«Наймичка», «Сон», «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим...» та ін. В часи
ув'язнення Шевченка збірку «Три літа» було відібрано у нього, й вона пролежала
у департаменті поліції до 1905 року, поки не була передана Чернігівському музею
Т. Г. Шевченка.
Учениця. Поетичні «Три літа» є вершиною творчості Т. Шевченка
як глибоко народного, національного українського поета. Жахливі картини життя
українського села змалював Т.Шевченко. Поет активно заперечує кріпосницьку
дійсність:
Чорніше чорної
Блукають люди;
повсихали
Сади зелені,
погнили
Біленькі хати,
повалились
Ставки бур'яном
поросли.
Село неначе
погоріло,
Неначе подуріли,
Німі на панщину
ідуть
І діточок своїх
ведуть.
Учень. Поема «Сон» (1844
р.) — це політична сатира на тогочасну дійсність, на самодержавну монархію, на
кріпосницький лад. Поет описує фантастичну подорож з Києва до Петербурга у сні.
Поет летить у сонних мріях за совою над землею і бачить прекрасний, неповторний
образ світанку на Україні:
І все те, вся
країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою;
Споконвіку
вмивається,
Зустрічає...
І нема тому почину,
І краю немає.
Серед такої казкової, чудової України поет бачить страшні
картини людського горя, великого насилля: «Як із каліки
знімають свитину, як беззахисну вдову розпинають за те, що не сплачує подушного
податку, як її єдиного сина, останню надію заковують у кайдани, віддають у
військо на 25 років, бачить матір, що на панщині жне, а її дитина з голоду
вмирає». Шевченко шукає виходу і переймається нагальним питанням здеградованої
дійсності:
Чи довго на тім
світі
Катам панувати?
Поет летить далі понад країною і чує брязкіт кайданів під
землею. Це каторжні працюють на важких роботах, «щоб пельку залити неситому»
(цареві). Пролітає поет над Москвою і затримується в Петербурзі, де бачить
«плюгавих перевертнів», тих українців, які старанно прислуговували
колонізаторському режиму царського самодержавства, бачить «гидкі сцени рабства,
плазування», бачить царя й царицю, яких нещадно висміює. Цар «неситим оком за
край світа зазирає», а сам «неначе з барлоги ведмідь виліз», А цариця: «...мов
опеньок засушений, тонка, довгонога», «хита головою», «мов та чапля між
птахами». Обоє: «мов сичі надуті».
Своїм гнівним словом, наче громом, поет критикує тих, «що
правдою торгують», «людей запрягають у тяжкі ярма», «продають або у карти
програють простих людей» і «луплять шкуру» з меншого брата.
Учениця. У поемі
«Сон» Т. Шевченко згадує і історичне минуле, скільки козаків загинуло на
будівництві царської столиці. Великим гнівом палає Т. Шевченко, бачачи
пам'ятник Петру І, який тому встановила Катерина II. За колонізаторську і
кріпосницьку політику поет засуджує Петра І, Катерину ІІ, а також правлячого на
той час Миколу І:
Це, той Первий,
що розпинав
Нашу Україну,
А Вторая доконала
Вдову-сиротину.
Кати, кати,
людоїди!
Наїлися обоє,
Накралися!
Поетові вчувається голос гетьмана Полуботка, якого цар
Петро І замучив голодом у тюрмі за те, що домагався, щоб Україні повернули її
колишні вольності.
Учень. Безпощадну критику
російського «темного царства» дав Шевченко у поемі «Кавказ» (1845 p.), де
змалював боротьбу, яку вела Росія в 1843—1859 pp. з черкесами. Ця боротьба із
свободолюбивими жителями Кавказу була довга, затяжна й з величезними
обопільними жертвами. Автор показує величезні страждання, трагедію народу,
трагедію війська, посланого царизмом завойовувати Кавказ:
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало,
А сліз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов'їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерних гарячих сліз!
А батькових старих, кровавих
Не ріки — море розлилось,
Огненне море!
В символічному образі Прометея показав незламність
народів царської Росії, а в образі орла-хижака — царизм, який людей «карає» і
п'є кров трударів. Як гімн нездоланності народу звучать слова поета:
Не вмирає душа
наша,
Не вмирає воля.
І Шевченко
закликає:
Борітеся —
поборете...
Вчитель. Показ
історичного минулого України Шевченко використав для пропаганди національних
волелюбних ідей.
Учень. У поемі «Гайдамаки»
поет змалював селянське повстання 1768 p., яке увійшло і історію під назвою
«Коліївщина». Тарас Шевченко звеличив ватажків повстання М. Залізняка і І.
Ґонту, які понад се любили волю, були наполегливими, стійкими борцями,
прославили простий народ, кий повстав проти сваволі панів. Поема звучала як
заклик до боротьби проти існуючого ладу.
Вчитель. Т. Шевченко
любив свій край, в своїх поезіях оспівав не тільки красу української природи —
Дніпра, ланів, степів, садів, а й історичне минуле українського народу, його
тогочасне життя, а також висловлював тривогу за майбутнє України. Він вірив,
що:
Встане Україна і
розвіє тьму неволі,
Світ правди
засвітить,
і помоляться на
волі
Невольничі діти.
Учень. Спираючись на
історичні джерела: «Історію русів», історичні праці Бантиш-Каменського, Миколи
Маркевича змалював поет буйне козацьке життя, сміливі воєнні козацькі походи,
тужив за величними постатями українських гетьманів. Шевченко пишався героїчним
минулим українського народу, вірив, що козацька Слава не поляже! Не поляже, а
розкаже, Що діялося в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти.
Учениця. У поемі «До
Основ'яненка» Шевченко порівнював сучасне йому життя з минулим України. Він
підкреслював, що вона тепер «обідрана, сиротою плаче за своїми дітьми». «Сумно
скиглить чайка над буйними степами, що вкрилися високими могилами, свідками
колишньої слави». Поет переконаний, що нація, яка має таких героїв, таке
минуле, не може загинути.
Наша дума, наша пісня, Не вмре, не загине. От де, люди,
ваша слава, Слава України! Воля, боротьба з ордою, турками, поляками, сміливі
походи на прибережні турецькі міста, аби визволити невільників — ось зміст його
перших історичних творів. В них велич
і краса наших славних лицарів —
козаків, яка житиме у віках, їх хоробрість, висока мораль, любов до рідної
землі є джерелом національної гідності українців.
Учень. У поемі
«Іван Підкова» поет з великою тугою згадує про славні часи, коли на
Україні «ревіли гармати», а запорозькі козаки «вміли панувати»:
Було колись — в
Україні
Ревіли гармати;
Було колись —
запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю,
Минулося, осталися
Могили по полю.
Але з давньої козацької слави залишилися лише могили
«німі свідки давнини», що з «вітром ведуть розмову про колишні часи». Поет
захоплювався козацькою відвагою, їхнім лицарством, їхньою хоробрістю, як вони
вперто і наполегливо пливуть своїми чайками, щоб визволити невільників з
турецького ярма. І закономірно ставить запитання:
Де поділося
козацтво,
Червоні жупани?
Де поділась доля —
воля,
Бунчуки! Гетьмани?
Учениця. Живі образи
козацької сміливості і відваги, вільного, буйного, безтурботного життя дав Т.
Шевченко у поемі «Гамалія» (1843 p.).
Розпочинається поема плачем невільників у турецькій
тюрмі, які просять вітру, щоб «осушив їх сльози, розвіяв тугу, просять моря,
щоб принесло на своїх хвилях козацькі чайки», благають бога «щоби позволив їм
ще почути козацьку славу».
Учень. Т. Г. Шевченко —
поет-борець, поет-бунтар. Він оспівував свободу в умовах кріпосницької держави,
в умовах самодержавства, серед буднів жандармської дійсності. Він змалював
нездоланність людського духу і прагнення до свободи, безстрашних борців і
співців свободи. І тому:
Встане
правда! Встане воля!
Поет любив повторювати:
Де немає
святої волі,
Не буде там
добра ніколи...
І Шевченко закликає:
Добра не
жди,
Не жди
сподіваної воді —
Вона
заснула: цар Микола,
її приспав.
А щоб
збудить
Хиренну
волю, треба миром,
Громадою
обух сталить,
Та добре
вигострить сокиру —
Та й
заходиться вже будить.
Вчитель. Кріпацтво ненавидів
Т. Шевченко усією душею, а тому захопився ідеями Кирило-Мефодіївського братства
і приєднався до нього. Метою радикальної частини товариства було повалення
самодержавства, ліквідація кріпацтва, об'єднання слов'янських народів у
федеративну парламентську республіку.
Учень. Доля членів
Кирило-Мефодіївського братства не минула Т. Шевченка.
Його було ув'язнено у 1847 р. в Петропавлівській фортеці,
а потім заслано простим солдатом в Оренбург «за складання революційних і
сміливих віршів» («Сон», «Кавказ»), «за зухвалу образу царської родини»
(«Сон»). Цар Микола І власноруч на вироку дописав: «Під найпильніший нагляд із
забороною писати й малювати».
Учениця. Серед
важких робіт і ще важчих моральних знущань у повній духовній самоті продовжував
писати свої вірші. Він весь час думає про свою рідну Україну: Що вона зробила?
За що вона гине? За що її діти в кайданах мовчать? Поет не кориться долі, він
незламний у своїх поглядах:
О думи мої! О слава злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюся, мучуся... але не каюсь!...
Учениця. Із заслання
повернувся Шевченко хворим, знесиленим, втомленим, але не скореним. Арешти,
переслідування, заслання, солдатська муштра підірвали здоров'я великого поета.
Він помер передчасно 10 березня 1861 р.
У травні 1861 р. тіло поета перезахоронили в Україні, неподалік від Канева, над
Дніпром, на високій горі, як цього бажав він у «Заповіті»:
Як умру, то
поховайте
Мене на могилі,
Серед степу
широкого,
На Вкраїні милій;
Щоб лани
широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, — було
чути,
Як реве ревучий!
Нас захоплює глибина змісту, щирість суму, велич
«Заповіту», слова якого покладено на музику, яку написав полтавський вчитель
Гордій Павлович Гладкий. Українці Шевченків «Заповіт» завжди слухають стоячи,
щоб вшанувати пам'ять великого сина свого народу. (Звучить виконання «Заповіту» Т. Г. Шевченка.)
Вчитель. Поезія
Шевченка живе, розквітає! Зі сторінок геніальних творів перед нами постає
невмирущий образ великого сина України, яким ми пишаємося, захоплюємося, якого
високо цінуємо і любимо. Велика спадщина поета продовжує служити людям,
захоплює нас своєю мелодійністю, своїм багатством, красою слова, поетичністю,
становить нашу національну гордість і славу. Його поезія, його геній і лава
належить українському народу, всім чесним людям на Землі.
Учень. Шевченкові твори —
найулюбленіша поезія багатьох українців. Його вірші пронизані вірою у
незламність людського духу, в незнищенність людини, в краще майбутнє. Т.
Шевченко пророкував торжество майбутнього вільного суспільства, де не буде
експлуатації і гноблення:
І на оновленій
землі
Врага не буде,
супостата,
А буде син, і буде
маги,
І будуть люди на
землі.
У наші дні з великою силою усвідомлюємо велич творчості
Шевченка для українського народу, для всієї світової культури. Тарас Шевченко
підніс українську культуру на найвищий рівень світової культури і забезпечив її
міжнародне визнання. Поет передбачив, що
Встане Україна
І розвіє тьму
Світ правди
засвітить...
І ми з гордістю можемо сказати, що він — один із велетнів
світової культури, ми пишаєося ним, вивчаємо його творчу спадщину:
І тепер, поете любий,
З сім'ї вольній, новій
Тебе згадуєм з любов'ю
Теплим, щирим словом.
Зараз в незалежній Україні мрії Шевченка поступово, хоч і
повільно, здійснюються. Піднявся рівень національної свідомості, відроджується
козацька слава, дух лицарства, утверджуються національні ідеали, дух нації,
його душевна щедрість, воскресає українська пісня, немає перешкод для
утвердження української мови. Актуально в наш час звучать слова великого поета:
Учітеся, читайте,
І чужому
научайтесь,
Й свого не
цурайтесь...
Слова поета звернені і до тих українців сьогодення, яких
економічна скрута погнала на чужину, щоб вони пам'ятали:
Нема на світі України
Немає другого Дніпра.
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
У наш час полум'яне слово Шевченка нам дуже потрібне.
Необхідні його внутрішня сила, правдивість, ідеали добра, рівності, його
політичні переконання, краса і мелодійність його поезій, його велике прагнення
свободи, любов до свого народу, до своєї Батьківщини, мрії про майбутнє.
Максим Рильський писав:
Збулись твої слова
пророчі,
І час оновлення
настав,
І темні
просвітились очі
Вчорашній раб
всесильним став.
Пророче наш,
Ми віримо, що
прийде день —
І трони упадуть
останні,
Під звуки громових
пісень!
Вчитель підводить підсумок
уроку, підкреслюючи, що нам весь час потрібно повертатися до
спадщини Великого Кобзаря. Учні
одержують завдання — повторити такі питання:
1. Участь Т. Г.
Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.
2. Значення
Кирило-Мефодіївського братства для розгортання національно-визвольного руху.
3. Місце Т. Г.
Шевченка в українському національному відродженні.
Використані джерела:
http://www.ukrlit.vn.ua/article/66.html