Вірш Анатолія Кичинського, складений із фразеологізмів.
Пошитий у дýрні,
стріляним горобцем,
до того ж білими нитками
аж пальці знати
курям на сміх,
пришиєш кобилі хвіст
і як дурень з балалайкою
не знаючи броду, полізеш у воду,
наче поперед батька в пекло
туди, де Макар телят не ганяв,
де Сидір козам роги править,
де смаленого вовка побачили
до нових віників його пам'ятатимеш.
Сядеш у калюжу,
сьорбнеш тієї
солодкої водички,
накрутишся в ній,
наче муха в окропі,
вхопишся за
соломинку,
вискочиш на сухе,
наче Пилип з конопель
і мов горохом сипнеш,
намелеш сім мішків
гречаної вовни,
на здогад буряків,
щоб дали капусти,
почнеш притуляти
мертвого до стіни,
і як по писаному
вилами по воді
сон рябої кобили
розповідати
про чудеса в решеті,
про те, що на городі
бузина,
а в Києві дядько.
Анатолій
Кичинський
Немає коментарів:
Дописати коментар