Колись дуже давно жив собі самотній Місяць. Він завжди був похмурий. Ніхто не хотів із ним дружити. Місяць завжди мріяв політати з планетами, які постійно по-різному кружляють у своїх танцях навколо Сонця.
Просився Місяць до спекотного Меркурія, який завжди був поруч біля Соцня. Але Місяць боявся засмаги. Та й Меркурій ще дуже швидко витанцьовує навколо Сонця.
Подався тоді наш блідолиций до білокорої Венери, але вона була улюбленицею Сонця, тому нікого не хотіла більше бачити біля себе.
Коли потоваришував Місяць із Марсом, то виявилося, що цей друг дуже грізний і набундючений, червонів, як індик. Полишив його Місяць із його марсіанцями.
Юпітер був найбільшим і ніколи не чув, що до нього звертаються. Він був поважним паном і постійно випихав Місяця. От не витримав Місяць і місяця, тому вирушив до Сатурна.
А Сатурн – красень у капелюсі-самбреро. Він мав безліч супутників-музикантів. З ними було весело, але хотілося трішки спокою.
Прийшов Місяць до Урана. А він дружив із синьооким Нептуном. Вони були так далеко від Сонця і так повільно кружляли по своїй осі, як сніжинки. Тому Місяць не зміг довго з ними бути, замерзав.
І от він зутрів прекрасну Землю, яка причарувала своїми океанами та зеленими материками. Але їй не вистачало супутника. На Землі панував спокій. Коли Місяць і Земля подружилися, то стали вічно кружляти наколо Сонця у ритмі вальсу. А відтак на Землі з'явилися хвилі, які вибігали на берег і знову ховалися в море чи в океан. А на Місяці з'явилася гравітація. І от із тих пір тягне їх одне до одного невидиме магнітне поле.
Уже довго-довго Земля і Місяць живуть у мирі та злагоді, і Місяць завжди усміхається планеті, коли вона на нього дивиться.
Немає коментарів:
Дописати коментар