Вставні слова (8 клас) 

Тарас Шевченко (5 клас)

 

Ярослав Стельмах. Коротко про письменника (6 клас)

 

Конкурс «Ми за безпечне майбутнє» (24.01.-09.02. 2022)

Анкета учасника

Назва: казка «Легенда про те, як виникла назва селища Каланчак».

Автор: Федоров Олег.

Вік: 13 років.

Навчальний заклад: Гаврилівська ЗОШ І – ІІІ ступенів Каланчацької селищної ради.

Легенда про те, як виникла назва селища Каланчак

Ще в сиві часи, коли гуляв вітер по вільному широкому степові, а нещадне сонце випалювало трави, ріс у цьому краю хлопчик на ім’я Лука. Любив він дуже свою рідну землю, особливо навесні, коли степ укривався смарагдовим оксамитом. А серед ковили кожен степовик відчував себе, як у морі, бо коли дивишся в неозору далечінь, то тільки й видно хвилі, хвилі, хвилі…

Тож ріс Лука щасливий і вільний, як степовий орел. Коли підріс, то як і всі почав працювати в полі: орати землю, сіяти зерно, косити жито.

Але спекотне сонце було нещадне до людей, воно часто спалювало степ своїм палючим поглядом. Тоді панували голод і злидні.

Мав Лука з дитинства незвичний дар – соколиний зір. Цей дар дуже допомагав хлопчикові. Він завжди піднімався на високу каланчý^*, дивився в далечінь і відразу попереджав про небезпеку. А її вистачало: чи то ворог наступав із півдня чи сходу, чи то забагряніє пожежа десь на видноколі. Тоді Лука відразу ж, осідлавши свого вірного вороного Вітрика, мчав щодуху гасити полум’я, щоб хліб уберегти. Хоч було й нелегко Луці, але він швидко гасив полум’я, йому допомагав його чарівний Вітрик, який розмахував своєю гривою або широкими копитами прибивав вогонь. А Лука міг бадиллям зупинити поширення вогню, а було й таке, що з Дніпра носили воду для гасіння. А якщо ворог наближався, то тоді всім селом ставали до оборони й долали непроханого гостя.

З часом, коли Лука подорослішав, він почав жити біля каланчí. А Луку прозвали Каланчаком. І з тих пір Каланчак завжди повідомляв усім про загрозу, яка наближалася. Він довго-довго допомагав своєму краю. Лука став героєм, бо від нього залежали добробут і процвітання землі, яка широко розкинула свої степові простори.

Пройшло з тих пір багато часу, а про Луку-Каланчака й досі пам’ятають, зберігши його ім’я в назві селища,  в якому він жив, яке оберігав.

^*Каланчá – висока сторожова башта; наглядова вежа при пожежній частині.

Конкурс «Ми за безпечне майбутнє»

Анкета учасника

Назва: вірш «Бережіть хліб!».

Автор: Федоров Максим.

Вік: 10 років.

Навчальний заклад: Гаврилівська ЗОШ І – ІІІ ступенів Каланчацької селищної ради.

Бережіть хліб!

Рясніє хлібом жовте поле,

Духмяний колос вітер гне,

Але спіткало його горе:

Недопалок вогонь несе.

 

І в мить вогонь розхвилювався,

Колосся в попіл обернув,

І той, хто хлібом милувався,

На чорну землю споглянув.

 

Один недопалок маленький –

Великий збиток трударям…

Тож думайте гарненько всі,

Як жити в мирі і в красі!!!

 

Казка про Місяць

     Колись дуже давно жив собі самотній Місяць. Він завжди був похмурий. Ніхто не хотів із ним дружити. Місяць завжди мріяв політати з планетами, які постійно по-різному кружляють у своїх танцях навколо Сонця.

    Просився Місяць до спекотного Меркурія, який завжди був поруч біля Соцня. Але Місяць боявся засмаги. Та й Меркурій ще дуже швидко витанцьовує навколо Сонця.

     Подався тоді наш блідолиций до білокорої Венери, але вона була улюбленицею Сонця, тому нікого не хотіла більше бачити біля себе.

     Коли потоваришував Місяць із Марсом, то виявилося, що цей друг дуже грізний і набундючений, червонів, як індик. Полишив його Місяць із його марсіанцями.

     Юпітер був найбільшим і ніколи не чув, що до нього звертаються. Він був поважним паном і постійно випихав Місяця. От не витримав Місяць і місяця, тому вирушив до Сатурна.

     А Сатурн – красень у капелюсі-самбреро. Він мав безліч супутників-музикантів. З ними було весело, але хотілося трішки спокою.

     Прийшов Місяць до Урана. А він дружив із синьооким Нептуном. Вони були так далеко від Сонця і так повільно кружляли по своїй осі, як сніжинки. Тому Місяць не зміг довго з ними бути, замерзав.

     І от він зутрів прекрасну Землю, яка причарувала своїми океанами та зеленими материками. Але їй не вистачало супутника. На Землі панував спокій. Коли Місяць і Земля подружилися, то стали вічно кружляти наколо Сонця у ритмі вальсу. А відтак на Землі з'явилися хвилі, які вибігали на берег і знову ховалися в море чи в океан. А на Місяці з'явилася гравітація. І от із тих пір тягне їх одне до одного невидиме магнітне поле. 

    Уже довго-довго Земля і Місяць живуть у мирі та злагоді, і Місяць завжди усміхається планеті, коли вона на нього дивиться.