Орфоепічні норми сучасної української мови

Вимова приголосних звуків	Приклади
1)      Дзвінкі звуки не втрачають дзвінкості в кінці складу й слова. Але: у словах пе­ред глухим [к], [т] дзвінкі оглушуються	Стежка [стежка], хліб [хліб], кігті [кіхті], нігті [ніхті], вогко [вохко], дьог­тю [д'охтю], легко [лехко];
2) Звуки [дж], [дз], [дз'] вимовляються злито	бджола [бджола]
3) Характерним для української мови є звук [г]	газета [газета]
4) [ґ] вживається в деяких запозичених словах і українських, давніх за по­ходженням	ґрунт [ґрунт]
5)  [ґ] і [г] — два різні звуки, які впливають на лексичне значення слова	гніт (утиск) — ґніт (у лампі, свічці); грати (на скрипці) — ґрати (залізні);
6) Звук [ф] вимовляється відповідно до свого зображення і не змішується зі звукосполученням [ві]	телефон [телефон]
7) Звук [в] не оглушується і не переходить у [ф]. Цей звук вимовляється як [у]: а)  після голосних у кінці складів перед приголосним; б)  у кінці слова	давно [даўнó], правда [прáўда] зробив [зробѝў]
8) Усі приголосні перед [і] вимовляються або м'яко (ті, що можуть бути м'якими), або напівм'яко (шиплячі, губні, задньо­язикові). Але: не пом'якшується перед [і] приголосний на межі слів, на межі складових частин слова	лід [л'íд], вітер [в’íтер] син і дочка, педінститут
9) Шиплячі ([ж], [ч], [ш]) у кінці слова й складу вимовляються твердо, а також перед усіма голосними, крім [і]	ніч [н'іч], чудо [чудо], жито [жито] Але: [ш’іст']
10) Звук [ц'] вимовляється м'яко в словах, що закінчуються на -ець; звук [ц] ви­мовляється твердо в кінці іншомовних слів та звуконаслідувальних словах	хлопець [хлопец'] палац [палац]
11) Звук [р] завжди твердий у кінці слова й складу	буквар [буквар] Виняток: Горький [гóр'кий]
Уподібнення приголосних
12) У закінченнях дієслів унаслідок уподіб­нення звукосполучення -ться, -шся вимовляється як [ц':а ], [с':а]	усміхаються [усміхáйуц':а] повертаєшся [повертáйес':а]
13) Уподібнення за дзвінкістю: наступний дзвінкий приголосний одзвінчує по­передній глухий приголосний. Увага! Це впливає на визначення кількості звуків і букв. Наприклад, у слові «отже» - [о'дже] глухий [т] переходить у дзвінкий [д] і зливається із [ж] і переходить в африкату [дж]. Відповідно, кількість букв у цьому слові – 4, а звуків – 3	Футбол [фудбóл]
14) Уподібнення за глухістю: наступний глухий приголосний оглушує попередній дзвінкий приголосний. Префікс з- перед глухими [к], [п], [т], [ф], [х] вимовляється як [с], це закріпилося на письмі. У пре­фіксах роз-, без-, через- [з] перед глухими переходить в [с]	зсушити [с:ушити] з+кинути = скинути безперечно — [беиспеирéчно]
15) Уподібнення за м'якістю:	ніжність [н'íжн'іс'т']
16) Складні випадки уподібнення: -жся — [зса] (свистячий [с] впливає на ши­плячий [ж]) -чся — [цса] -шці — [сці] -жці — [зці] -чці; -тці — [ц:і] -зж — [ж:] -зч — [шч] -здж; — [ждж] -зш; -сш — [ш:] -тч; -тш — [ч:]	розважся — [розвáзса] не скалічся — [не скалíцса] ромашці — [ромáсці] мережці — [меирéзці] квочці — [квóц:і] зжати — [ж:áти] з чим — [шчим] з джурою — [жджýройу] зарісши — [зарíш:и] братчик — [брáч:ик]

Вимова шиплячих [ж], [ч], [ш]

ЖУК Жук гуде для їжака: — Же-жі-жа, же-жі-жа. — Ти, їжаче,  не тужи, Жо-жу-жи, жо-жу-жи. жу-жи

БИЧОК Наш малесенький бичок Б'ється ріжками: чок-чок. Ти не бийся, чорний бичку, Ча-чо-чу, ча-чо-чу. Це погана дуже звичка, Чі-че-чу, чі-че-чу, чі-че-чу.

ЩЕНЯ В ящик Женя ще зрання Посадив мале щеня. Ти, щенятко, не пищи: Ща-щі-щи, ща-щі-щи. Принесу тобі борщу, Ще-що-щу, ще-що-щу, І сховаю від дощу.

Вимова свистячих [з], [ц], [с]

Дзвонить дзвонар, дзизчить комар, гудуть джмелі старі й малі.

Як на сцену на цеглину Сів цвіркунчик біля тину. Цвірінчить і цвірінчить, Не на мить не замовчить!

Босий хлопець сіно косить, босі ноги роса росить

Записати фонетичною транскрипцією виділені слова.