Стрітення

СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЄ ВЕЛИЧАЙМО!

Свято

 Дійові особи:

1.     Ведучі: Каменевська Діана, Ткаченко Валерія.

2.     Учень: Куліш Олександр.

3.     Діти: 1клас.

4.     Зима: Козленко Дар’я.

5.     Дитина: Слив’янчук Карина.

6.     Зайчики: Бондар Олександр, Рибась Галина.

7.     Ведмідь: Вейсалов Бадал.

8.     Сонечко: Дудченко Михайло.

9.     Дівчинка: Слив’янчук Карина.

10.    Хлопець-жайворонок: Покрашенко Микита.

11.    Дитина-Пролісок: Мотрич Олена.

12.    Весна: Костельнюк Катерина

13.    Хлопець-горобець: Бабенко Євген, Кондратенко Дмитро.

14.    Мороз: Гаран Олег.

Ведуча. Сьогодні незвичайний день. Саме 15 лютого зима з вес­ною зустрічається, змагаються між собою. Якщо зима переможе, то довго ще буде холодно, а якщо Весна візьме верх, то поверне на тепло. У давнину наші бабусі й дідусі відзначали це свято і назива­ли Стрітення, а також його ще називали Зимобор, Громиці. На стрітення сонце повертає на літо, часто буває так, що в цей день зран­ку мете снігом завірюха, мороз, а після обіду вже виглядає сонечко і весело посилає свої промені на землю. Як відомо, місяць лютий дуже вередливий. Пригадаймо про нього вірші.

Учень.

Третій місяць зветься лютий. А лютує він тому,

Що на світі довго дути не доводиться йому.

Хоче лютий, щоб на світі панувала вік зима,

Та поволі сонце гріти починає крадькома.

Довгі дні, короткі ночі, і уже струмок тече,

Лютий враз як зарегоче, знов морозом припече.

По землі вже крок за кроком йде весна, веселий час.

І розгніваний до строку лютий геть тіка від нас.

Ведуча. А як в народі кажуть про місяць лютий?

Діти.

1.  Лютий лютує, весні дорогу готує.

2.У лютому, на Стрітення, зима з весною вперше зустрічаються.

3.У лютому, кажуть, сонце йде на літо, а зима – на мороз.

4. Коли на Стрітення півень води під порогом нап’ється, то в травні він напасеться.

5. На Стрітення капає зі стріх, то в липні так капатиме мед.

6. Коли лютий дорогу підгриз, кидай сани – бери віз.

Ведуча. А ще кажуть, що стрітенський сніг весною пахне. Цьогоріч зима була малосніжною і ми мало награлися в сніжки, усе ж бабу снігову ліпили, на санчатах каталися. Тож пригадаймо і про зиму вірші.

Діти.

Ось зима у нашім краї на санчатах роз'їжджає,

Сніжок сипле без упину. Вже засипав всю Вкраїну.

Де не гляну навкруги – всюди бачу білий колір,

Сніг січе безперестанку. Зима трудиться від ранку.

І мороз не попускає, йому вітер помагає.

Ведуча. Пригадали вірші про зиму, а тепер заспіваймо і пісню.

Пісня «Ой минула вже зима».

Ведуча. Гаразд, а хто ще прочитає вірші?

Діти.

Зимонько-голубонько в білім кожушку,

Любимо ми бігати по твоїм сніжку.

Не мети, не мети, зимонько, снігами,

А приходь ти до нас, з танцями й піснями.

Ведуча. А справді, діти, чому б нам не запросити Зиму в гості.

Діти. Приходь, Зимонько, приходь!

Зима.

Іду-іду-у, снігу намету! З вами разом потанцюю,

Бо ще силу свою чую.

Скажіть, а чи весело вам зі мною?

Діти. Так!

Ведуча. Відпочинь, Зимонько. Тихше, діти, тут хтось спить. Гляньте, уже прокидається.

Гра у ведмедя

Дитина. Хто то спить під дубком ще й накрився кожушком? Ц-с-с. Тихо-тихо, не будіть, то, напевно, спить ведмідь. Ц-с-с. Сте­режіться, бо той гість як устане, усіх поїсть. Ц-с-с. Ой, рятуйтесь від біди, утікайте, хто куди.

Ведмідь виходить.

Ведуча. Не лякайтеся, діти, це добрий ведмідь, він не буде дітей кривдити, він хоче погратися з вами. Правда, ведмедику?

Ведуча. А яку ми знаємо прикмету про ведмедя?

Дитина. Коли ведмідь прокидається і розвалює свій барліг, то зимі кінець приходить.

Ведуча. Діти, а хто там ще з-під ялинки виглядає, ховається?

Зайчики. Хто нас пожаліє, лапки нам погріє?

Діти. Ми вас пожаліємо, лапки вам погріємо.

Ведуча. Візьмімо, діти, зайчиків до себе і заспіваймо їм про сонечко, щоб їм стало тепліше, і покличмо Сонечко.

Пісня «А вже красне сонечко»

Сонечко (приходить). Добрий день, діти!

Діти. Здрастуй, любе Сонечко!

Зайчики. Скажи нам, чи не зустрічало ти весну?

Сонечко. Зустрічало, ген за високими дубами. Квіти, трави розвіває і сюди вже повертає.

Зайчики. Ходімо з нами, покличмо весну сюди.

Сонечко і зайчики йдуть. Звучить пісня «Щебетала пташечка»

Ведуча. Весну закликали по різному: іграми, закличками, піснями.

Дівчинка. Ой, Жайворонку, чого так рано з вирію прилетів?

Хлопець-жайворонок (із ключем).

Не сам же я вийшов, Сонечко мене вислало.

В праву рученьку ключика дало.

З правої рученьки – літо відмикати,

З лівої рученьки – зиму замикати.

Ведуча. Діти, у народі побутував цікавий звичай, пов'язаний зі святом Стрітення.

Напередодні жінки випікали обрядове печиво у вигляді пташок-жайворонків. Їх давали дітям, щоб винесли в сад. Люди вірили, що птахи на своїх крилах приносять з далекого вирію вес­ну, проганяють зиму.

А називали випечених пташок жайворонками тому, що за давніми легендами ця пташка народилася із сонячного жару. Вона прокидається разом із сонцем і своїм срібним голосом сповіщає: вже весна прийшла, а отже, час виходити в поле орати, сіяти, щоб восени щедрий урожай зібрати. Люди вірили, що жайвір несе на своїх крилах золоті ключі, якими замикають холод, зиму і відмикають літо. Але чуєте, діти? Весна вже зовсім близько. Прислухайтесь, це ж струмочок весняний співає, а от і Пролісок прокинувся.

Дитина-Пролісок.

Весна іде, весна іде! Весну вітайте, діти.

Вона тепло вам принесе, вінки, чудові квіти.

Я – перша квіточка весни. Я – пролісковий цвіт.

Я пережив зимові сни і знов родивсь на світ.

І вірю: люблять усі мене, як весну золоту,

Бо знають, що зима мине, коли я розцвіту.

Звучить пісня «Стрітення»

Весна заходить. А ось і я, Весна-красна, куди ступаю – сон­це сяє. Усе навколо оживає. А ще пробуджую від сну я нашу зем­лю чарівну.

Зима. Ой, ой, та це ж справді весна іде, тепло несе, але ми ще подивимось, хто із нас сильніший.

Насуплю я брови, і вітер холодний повіє,

Усе захолоне, рятунку нема, під снігом замре, заніміє.

Весна.

А я засміюся – і сонце ласкаве засяє,

Прокинуться луки, ліси і поля.

Усе розцвіте, заспіває.

Ведуча. Веснонько, Зимонько, не сперечайтесь. Ви обидві хороші, але сьогодні такий день. Ви не сперечайтеся, а краще позмагайтеся. Зима виходить

Весна. А хто відгадає мою загадку?

Він – веселий стрибунець. В нього сірий комірець.

Він не плаває – літає, він пшениченьку збирає.

Задавака, молодець... Ви впізнали? (Горобець)

Горобці вбігають під веселу музику.

Хлопець-горобець.

Щебетали горобці: «Гей ми, хлопці-молодці.

Хоч тепла іще нема, не лякає нас зима.

Як насипле снігу: заб'ємось під стріху.

А як сонце припече, наша пісня оживе.

Цвірінь-цвірінь!»

Ведуча. 15 лютого – Стрітення, найбільше свято лютого. Що­року всередині лютого ми святкуємо зустріч зими й весни.

Входить Зима і Дід Мороз. А назустріч їм – Весна.

Весна. Доброго дня тобі, бабусю Зимо!

Зима. Доброго тобі здоров'я, дівчино. Рано ти прийшла, ой рано.

Весна. Ні, не рано. Вже так ти, Зимо, землю находила, що люди стали кликати мене.

Зима. Дарма ти поспішала. Бо моєму царюванню ще не на­став край.

Звучить пісня «Морозець»

Весна. Та ж поглянь на себе, Зимо. Яка вже з тебе цариця? Сили не маєш ні ти, ні Мороз, ані Завірюхи, Сніжинки, Хурделиці. Не сердься, Зимо! Була ти молода, та дуже багато снігу натрусила мені на врожай. Спасибі тобі за це (вклоняється). А тепер ти по­ступайся місцем. Чуєш, земля просить.

Зима. Не пущу! Ого-го ! А ти, Морозе, чого в дугу зігнувся? Ану дмухни!

Мороз (надуває щоки). Ху-у-у! кахи-кахи!!! Жарко, жарко!

Зима. Ех ти! Зовсім нікчемний став!

Входить Сонце.

Весна. Ой, Сонечку-братику! Не грій надміру. Не треба, щоб сьогодні калюжі були.

Сонце. Мудро говориш, ну добре, якщо є трохи сили в Зими з Морозом, то нехай закінчить своє царювання.

Зима. Що ж, прощайте, милі діти, прощавай і ти, Весно, твоя взяла. Я чую, як дзвенить вже твій струмок. Хоча зараз я залишу школу, прощаючись з вами усіма, та невдовзі чекайте мене знову.

Зима пішла геть.

Сонечко. Ясне сонечко усміхається, Зима біла вже лякається. Зима холодна, з хуртовинами, за горами, за долинами.

Весна. Бувай, Зимо, і ти, Морозе! Не сумуйте! Ще повернеться ваш час, попросить земля вашої допомоги. Бувайте, люди добрі.

Весна бере Сонце за руку, і вони виходять.

Заходить дитина зі свічкою в руках.

Ведуча. На Стрітення люди йшли до церкви святити свічку, яка потім називалась Стрітенською. Господар чи господиня на­магалися донести палаюче світло із церкви, обходили з ним кім­нати. Потім ставили в таке місце, щоб усі в домі знали, де вона знаходиться. Зберігали цю свічку увесь рік аж до наступного Стрітення. Коли надворі була страшна негода, буря, грім, блис­кавка, то запалювали цю свічку – і вона оберігала хату від біди. Нехай же вона захистить нас усіх, наш край, нашу рідну землю від біди.

Діти (по черзі). Усі ми зиму проводжали, весну красну зустрі­чали. Весно, уквітчай наш край, дай нам добрий урожай.

Ой, громнице-свічечко, святая водичечко, від біди оберігай наш майбутній урожай.

Дай здоров'я нам усім та достатку в кожен дім.

Весна.

Я тепло вам принесла

І сонечка додала,

Щоб міцніли усі діти,

Розквітали, наче квіти.

Принесла вам літо,

Щоб родило жито.

Чоловікам – по плужку,

Хлопчикам – по батіжку.

А дівчатам – по віночку

З хрещеного барвіночку.

Звучить пісня «Сонячні краплини»