Виховна година "Діти голодомору"

Тема. Діти голодомору.

Мета: сприяти усвідомленню масштабності трагедії, який вчинено щодо українського народу; розвивати толерантність, вміння керувати своїми емоціями; виховувати почуття співпереживання та шанобливого ставлення до невинно убієнних.

Обладнання: клас оформлено у свічках, у кутку – вишита ікона Божої Матері, на столі хлібина, колоски, кетяги калини.

Хід заходу

Звучить тиха елегійна музика. На її фоні виступає ведучий

Ведучий.  Багато років тому нам хотіли винести вирок смерті. Мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

Учитель.   81 рік тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

Учениця читає вірш

Жила Вкраїна. Плакала, стогнала

Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб'ям не загнала
Нікого в землю Україна-Русь.
Від тих часів, коли з'явилось рало, 
Голодних мук не відало село.
Хай неврожай - та люди не вмирали:
З двадцятим віком лихо це прийшло.

Історик. Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, в Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

Учень. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Весна… А над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, голова схилена до землі, а обличчя майже немає.

Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.

Фотопрезентація «Діти голодомору»

Учитель.

О діти, діти, ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?
Ви вже ніколи рідній Україні

Своїх сердець і душ не віддасте.
Ви не розцвівши згинули дочасно,
Поклав у землю вас голодомор,
Я ж бачу, як важкий достиглий колос,
Схилився над голодними дітьми.

Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець. Натопивши маковинням хату, закривала ляду мати. І на ранок усі діти мертві.

Заздалегідь підготовлені учні показують сцену, як матір приголублює своїх голодних живих дітей, а потім вони гинуть, мати – збожеволює. Ролі без слів.

/Звучить адажіо/

/На фоні музики учениця-мати читає вірш/

Спіть діти, спіть міцно,

Янгол божий на порозі,

Вже не буде їсти хтітись,

І не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням

Затулила лядку й комин,

І в тумані темно-синім

Заспівала колискову:

Спи, синочок, горе-ласку, засинай навіки, доню…

/На сцені з’являється мати-Україна, запалює свічку, звучить фонограма, на сцену і в зал виходять діти зі свічками/

Україна. Богородице! Матір наша небесна! Куди ж ти відійшла? Чого ж залишила мою землю і народ мій на поталу червоних дияволів? Чи ж не бачиш криниці, повної українських сліз? Чи ж не бачиш, що то вже не я – Україна, а велетенська могила? Де ж ви, сили небесні?!

/Із-за куліс/ І стояла вона осліпла від горя, напівблаженна, мукою підпирала небо. Мати-Україна на велетенському хресті розп’ята.

Україна (шепоче). Дітоньки мої, заждіть! Івани, Марії, Тараси, стривайте!
Куди ж ви, як же я без вас? (голосніше) Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні і небесні, простіть!

Учитель. Я вважаю, що голодомор затронув кожну українську сім’ю. Моя рідня з Рівненської області. Бабуся 1928 року народження розповідала, що їхню сім’ю голодомор зачепив не так страшно, як вони чули, що коїться з іншими. Знали, що біда коїться на півдні, сході. Боялися… але вижили.

У кожному регіоні згадують у ці дні жертв голодомору. На Херсонщині (у селі Музиківка) нещодавно з’явився новий пам’ятник. У Херсоні збираються люди біля меморіалу жертвам геноциду (на вулиці Тираспільскій), щоб віддати глибоку шану.

Запалімо й ми свічу пам’яті…

/Відеокліп Оксани Білозір «Свіча»/

Дорогі п’ятикласники, запишіть вдома спогади своїх бабусь, дідусів про ті страшні роки. Видамо книгу спогадів нашого класу.

Учитель історії. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору.

Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

Учитель. Хай же пам’ять про всіх невинно убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави, на власній землі!

Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога  всім сущим на Землі.  

Звучить Євген Станкович «Панахида за померлими з голоду»

(усі підводяться)