четвер, 6 листопада 2014 р.

Посвята у п'ятикласники

Святкове шоу
«Посвята в п’ятикласники»
Ведучий.                Зібрались ми сьогодні на свято
П’ятикласників вітати від душі,
Дивіться, їх у нас багато, –
Тож зустрічайте, аплодуйте, – ось вони!
Ведуча.      І мить урочиста підходить нестримно.
Хвилюються мами, а тата солідно мовчать.
Поповнення середньої ланки школи
Несміливо по сходах ступає…
Вітайте, стрічайте – іде 5 клас!
Ведучий.                   Зашуми великий зале,
Більше оплесків давай.
П’ятикласників сьогодні
Рідна школа, привітай!
(Заходять діти, шикуються на сцені)
Учні співають пісню «Як нам зараз не співати…» на мотив пісні «Замечательный сосед»
Ведучий. Прийшли ці діти в 5 клас і, пильно дивлячись на нас, промовили:


1 учень             Друзі, я не знаю,
Чи ви помітили, чи ні:
Зовсім дорослими ми стали
І самостійними людьми.

2 учень  Дитинство не міняється у школі.
Єдина зміна – це, звичайно, ми.
А ми міняємось: хто швидко, хто поволі,
І вже стаєм дорослими людьми.

3 учень              Життя школярів мінливе
Вирує у світлій оселі,
Воно і тривожне, й щасливе
У світ відчиняє нам двері.

4 учень              Ми колись маленькими були,
А тепер уже у п’ятий перейшли.
І вже знатимуть дорослі і малі,
Що навчати нас будуть різні вчителі.

5 учень              Хоч ми і не ликом шиті,
Обіцяєм добре вчитись,
Щоб раділи нам батьки,
І директор й вчителі.

6 учень              Ми обіцяєм вчитись справно,
Гав на уроках не ловить,
Поводитися чемно, гарно
І вчителів своїх любить.

7 учень              Ми обіцяєм не лінитись,
Добросовісно трудитись,
Педагогів поважати
І оцінки гарні мати.

8 учень              Всі науки опануєм,
Перешкоди всі здолаєм,
Бо завжди крокують поруч
Україна, школа, мама.

9  учень             Доведем усім, що гідні
Ми носить звання людини.
Щоб завжди пишались нами
Україна, школа, мама.

10 учень            Будем вчитись ми сумлінно,
І поводитись відмінно,
Щоб батьки могли радіти,
Що такі в них гарні діти.

11 учень            В школі не можуть бути ледачі
Ні великі, ні малі.
Всіх підтримують добряче
Наші любі вчителі.

12 учень            Йти до школи не боюсь!
Що не вмію, то навчусь!
Вчитель в школі допоможе,
Він усе на світі може!

13 учень            Ми – фантазери!
Це – казка! Це – мрія!
Ніколи не згасне
У серці надія.

14 учень            Все буде на краще
І зможем ми з вами
Все збудувати своїми руками.




Ведуча. Шановні учні, вчителі, батьки! Сьогодні на нашому святі присутня надзвичайна гостя – богиня Афіна. Тож зустрічаємо богиню, покровительку науки та знань.
(З’являється Афіна в чорно-червоному одязі з пергаментом в руках)
Афіна              О, світлої науки храм,
Життєвих досвідів пізнання!
В нас дум вогненних поривання
Твоїм народжені ім’ям.
На твій алтар я покладу
Натхнення, силу і наснагу,
Як в спеку вгамувати спрагу,
До твого джерела прийду.
Ще не один, такий, як я,
Крізь темряву й кургани,
До школи, в дім жаданий,
До тебе прийде по знання.
Хай вчитель їм передає
Своє негаснуче проміння,
І з вдячністю його приймає
Майбутнє покоління.
Ведучий. Ще вчора ви були учнями початкової школи, а сьогодні стоїте на порозі великої основної школи. Сьогодні у нас пройдуть конкурси і змагання за право носити звання учня 5 класу основної школи. Кожен п’ятикласник із батьками буде брати участь у різноманітних конкурсах. У кожну команду можна взяти в помічники учителя. Судити буде почесне журі.
П’ятикласником щоб бути,
Треба дружбою дорожити,
Більше думай та читай,
Усі завдання виконай,
Не в Інеті їх качай,
Розумом все досягай.
А чи зможеш це все ти,
Перевіре наше журі.
(Представлення членів журі – учні 9 класу).

Ведуча. Сьогодні для наших п’ятикласників дійсно свято. Але це свято вони й самі підготували. Сьогодні вони демонструють свої здібності, розум та артистичність. Зустрічайте!
Інсценізація української народної казки «Як чоловік відучив жінку брехати».
Ведучий.
1.     Конкурс «Новий розклад»
У нашій школі призначена людина, яка складає розклад – Соценко Ірина Михайлівна. Це незвичайна людина, і тому вона вирішила все в школі переробити і переінакшити. Старі назви шкільних уроків їй страшно набридли. Так в шкільному розкладі замість «Читання» з'явиться «буквоскладання», а замість «малювання» – «фарбомарання».
Допоможіть їй придумати нові назви для таких уроків, як: математика, українська мова, література,  фізкультура, праця, музика.                                                                                                                                   

2.     Конкурс «Логічна математика».
Кожній команді пропонується розв’язати завдання.
1.  Сорок п’ят і сорок п’ят – скільки разом? /80/
2.  У якому числі стільки ж цифр, як і букв? /Сто/
3.  Якщо сьогодні о дванадцятій годині йде дощ, то чи можна сподіватися, що через 72 години буде сонячна погода? /Можна. Бо це буде вдень/
4.   Горіло п'ять свічок, дві згасли. Скільки свічок залишилося? /5/
5.  Розділити п'ять яблук між п'ятьма особами так, щоб кожен отримав по яблуку і одне яблуко залишилося в кошику. /Одна людина бере яблуко разом з кошиком/
6.  Число 666 збільшити в півтора рази, не виконуючи над ними ніяких арифметичних дій. /Написати це число, а потім повернути папір догори ногами (на 180°). Вийде 999/
7.  На грядці сидить 6 горобців, до них прилетіли ще 4. Кіт підкрався і схопив одного горобця. Скільки залишилося горобців на грядці? /Ніскільки, оскільки інші горобці відлетіли/
8.  Стоїть у полі дуб. На дубі 3 гілки. На кожній гілці по 3 яблука. Скільки усього яблук? /Ніскільки/
9.  У вазі лежали яблука. Підійшли дві доньки, дві мами, одна бабуся і одна внучка. Кожна взяла по яблуку. А у вазі лишилося ще два. Скільки було яблук у вазі спочатку? /Було три яблука. Підійшли бабуся, мати і донька/
10.  Трійка коней пробігає 5 кілометрів. По скільки кілометрів пробігає кожен кінь? /По 5 кілометрів/
11.  Як чотирма двійками виразити число 111? /222 ÷ 2 = 111/
12.  Маємо три числа: 111; 777; 999. Необхідно закреслити шість цифр таким чином, щоб числа, які залишаться, в сумі склали 20. /Закресліть одну 1, усі 7 і дві 9/
13.  Як за допомогою п’яти одиниць одержати 100? /111 – 11 = 100/
14.  Які три цифри, якщо їх скласти або помножити, дають той самий результат? /1, 2, 3/
Для уболівальників:
15.  Які два числа, якщо їх скласти або помножити, дають той самий результат? /2 і 2/
16.  Коли ми дивимося на цифру 8, а кажемо 20? /Коли дивишся на годинник/
17.  Дідусь і внук. Дідусеві стільки років, скільки місяців онукові. А разом їм 91 рік. Скільки років дідусеві, скільки – онукові? /Дідусеві – 84 роки, онукові – 7 років/
18.  Що важче: сто кілограмів пір’я, сто кілограмі заліза чи один центнер зерна? /Однаково/
19.  Летіли гуси: один попереду, два позаду, два попереду, один позаду, один між двома і троє вряд. Скільки усього гусей? /Троє/
20.  ФОКУС. Як відгадати день народження? Фокусник каже: «Напиши на папері, якого числа ти народився. Збільш це число вдвічі. Одержану суму помнож на 10 і додай 73. Суму помнож на 5, до добутку додай порядковий номер місяця народження. Від одержаної суми відніми 365. Перші два знака (або один) покажуть число, а два остання – порядковий номер місяця народження».
3. Конкурс «Логічна мозаїка»



4.     Конкурс «Українська мова»
 Один починаючий поет якось вирішив вигадати короткі вірші про героїв мультфільмів. Але, мабуть, цього дня у поета не було натхнення, і він не зміг закінчити жодної строфи. Він зміг вигадати лише перших два рядочки.
Спробуйте завершити ту роботу, з якою не впорався поет, і придумайте останні два рядочки. А перші звучать так:
Ø Вінні Пух сказав одного дня: «Більше меду не буду їсти я…»
Ø Леопольд дивився у віконце, там яскраво світило сонце…
Ø Якось Гена з Чебурашкою милувалися ромашкою
Ø Вовк на зайця дуже злиться, Бо він його не боїться…
Ø Карлсон в гості прилетів, все вареннячко поїв

5.     Конкурс «Фізкультхвилинка»
 Вам потрібно вишукуватися в колону, але в певному порядку.
1) По зростанню: від найвищого до найнижчого;
2) В алфавітному порядку (за першою буквою імені);
4) за датою народження (від найстаршого до наймолодшого);
3) За кольором волосся (від світлих до темних).
                   
6.     Конкурс «Намалюй-но»
У нашому класі працюють вчителі російської мови й літератури, математики, природознавства, історії, фізкультури, музики.
Кожна команда отримає конверт, у якому ви знайдете листок із прізвищем, іменем, по батькові вчителя, портрет якого ви повинні намалювати.
(Після виконання завдання кожна команда показує свій портрет, інші учасники вечора відгадують, хто був намальований).

7.     Конкурс «Праця»
 Кругла повітряна куля невеликого розміру схожа на голову. Правда, для повної схожості з головою ще не вистачає очей, вух, носа, губ і так далі. Спробуйте вирізати з паперу ті «частини  обличчя», яких не вистачає і наклеїти їх на повітряну кулю. В результаті проста повітряна куля найчарівнішим чином може перетворитися на голову класного керівника.

8.     Конкурс для батьків «Упізнайте свою дитину» (за результатами учнівських анкет)
БАБІЙ ЕДУАРД
Слухає Дзідьо, обожнює їсти борщ у зеленій спортивній формі.
Ось його портрет

 СІКОРСЬКИЙ ІВАН
Слухає металіку, обожнює їсти смажену качку у чорних штанах, кофті і кепці.
Ось його портрет

МАЗЮК АРТЕМ
Слухає із другом пісню «Грицю, Грицю, до роботи», обожнює їсти гречку у чорних брюках.
Ось його портрет



КОВАЛЕНКО МАКСИМ
Слухає пісню про Бурундуків чи у їхньому виконані, обожнює їсти смажену качку (а, може й не одну) у салатовій футболці та шортах.
Ось його портрети

ШАМРАЙ БОГДАН
Слухає із другом пісню «Грицю, Грицю, до роботи», улюбленою справою є гра у ноуті в червоному літньому одязі.
Ось його портрет

КУЛІШ ОЛЬГА
Слухає «Всё пучком», обожнює їсти борщ у жовтій кофті і штанах.
Ось її портрет

КУЮН АНДРІЙ
Слухає не зрозуміло що, обожнює їсти салат у синій кепці.
Ось його портрет

МЕДІНСЬКИЙ ДЕНИС
Слухає Denis RiDer «Будущая», обожнює їсти борщ у чорній футболці.
Ось його портрет

ГОЦАК ДМИТРО
Слухає реп, обожнює їсти спагеті у синьо-біло-жовтій реперці.
Ось його портрет

БАДЕНКО ДАРІЯ
Слухає «Місяць на небі», обожнює їсти борщ із пампушками
у фіолетовій сукні.
Ось її портрет

АСЛАНОВА СОФІЯ
Слухає пісню «Золота зіронька», обожнює їсти смажену картоплю у рожевій сукні.
Ось її портрет


СОЦЕНКО МАКСИМ
Слухає опа ґанґнам стайл, обожнює їсти бабусин борщ у кофті кольору хакі.
Ось його портрети

ПІНЬОНЖИК ТЕТЯНА
Слухає Андрея Ленецкого «Люби меня», обожнює їсти салат олів’є у бордових джинсах, футболці, кедах.
Ось її портрет (мама хай здогадується, де її дитина)

БОРОВИНСЬКА ВІКТОРІЯ
Слухає пісню про Бурундуків чи у їхньому виконані, обожнює їсти макарони у рожевих лосінах і туніці. Ось її портрет

КЛАСНИЙ КЕРІВНИК
Слухає романтичні пісні, обожнює їсти все, що їстівне,
у чорному одязі, який зручний.
Ось його портрет

þ Сторінка «Театр корифеїв»
Учні інсценізують казку «Як людям і тваринам Бог ділив літа».
Класний керівник.
Учні любії мої!
Дружбу міцную свою
В 5 клас візьміть
І на довгії роки
Кожен збережіть!
Як завжди «один за всіх»
Стійте ви горою,
Відповідальність ви несіть
за всі свої вчинки,
О, тоді всі скажуть вам:
Ось такі ви дітки! (показати великий палець піднятим вгору)
þ Підведення підсумків.

|  Клятва п’ятикласника.
Вступаючи в ряди учнів середньї  школи, перед обличчям своїх товаришів, перед обличчям батьків-мучеників, перед обличчям вчителів-трудівників урочисто клянуся:
1)  Біля дошки стояти, як кращий воротар, не пропускаючи повз вуха жодного питання, навіть найважчого і підступного. (КЛЯНЕМОСЯ)
2)  Не доводити вчителів до температури кипіння 100 градусів . (КЛЯНЕМОСЯ)
3)  Бути швидкими і стрімкими, але не перевищувати швидкість 60 км\год при пересуванні по шкільних коридорах! (КЛЯНЕМОСЯ)
4)  Витягати із учителів не жили, вичавлювати не піт, а міцні й точні знання й навички.(КЛЯНЕМОСЯ)
5)  Плавати на "добре" і "відмінно" у морі знань, поринаючи до самої глибини. (КЛЯНЕМОСЯ)
6)  Бути гідними своїх учителів! Клянемося! Клянемося! Клянемося!

|  Урочисте вручення «Посвідчень п’ятикласника»

|  Фінальна пісня «У ритмі серця» /із репертуару Руслани/.
ДОДАТОК 1
Дійові особи:
Автор – Куліш Ольга.
Чоловік – Медінський Денис;
Дружина – Баденко Дар’я;
Кума – Піньонжик Тетяна;
Кума Палажка – Боровинська Вікторія.
У корчмі – Шамрай Богдан, Мазюк Артем, Куюн Андрій, Бабій Едуард.

Автор. Була в чоловіка дуже язиката жінка. Рано встане, піде по сусідах, тут про одного набреше, там про іншого. І щодня у селі свар­ка, бо вона таке наговорить, що ніхто не мо­же розібратися, де брехня, а де правда.
Люди чоловіку докучають:
Шамрай Б. Чоловіче, у тебе дружина така брехли­ва, дай їй якусь роботу, щоб вона не розносила плітки.
Автор. Приходить чоловік додому й каже:
Чоловік. Жінко, що ти набрехала там і там?
Дружина. То не я. То та і та. Вони на мене набре­хали. То не я.
Автор. Чоловікові таке наговорила, так забаламутила йому розум, що він повірив. А коли піде чоловік селом, знову скаржаться на його жінку, що плітки розпускає. Як прийде додо­му й каже те своїй жінці, вона знову відмов­ляється, доводить, що то не вона, що вона чесна. Якось чоловік думає собі:
Чоловік. Перевірю я те­бе і дізнаюся, чи ти брехлива, чи чесна.
Автор. Наступного дня перед обідом чоловік за­ходить до хати, тримається за живіт і ойкає:
Чоловік. Ой жінко, як мені болить!
Дружина. Що в тебе болить?
Чоловік. Сказав би я тобі, але ти комусь розпові­си, і я буду ганьбитися.
Дружина. Та ні, нікому на світі не скажу. Лиш го­вори (благає жінка).
Чоловік. Якщо ти нікому не скажеш, то я тобі розповім. Як я копав на ниві картоплю, схилився, у мене з рота жива сорока вилетіла. Та ще сіла на яблуню і заскрекотіла. У мене тепер так всередині все болить, хоч би не вмер. Але ти, жінко, нікому про це не ка­жи, бо як люди довідаються, то всі будуть мені докучати.
Чоловік зняв одяг, ліг у ліжко і лежить, на­че хворий. А жінка в хаті крутиться-вертиться і сюди, й туди. Не знає, як зустрітися з кумою. Не витерпіла, вискочила з хати, а тут і кума йде вулицею. А вона одразу до неї:
Дружина. Кумо, щось вам розкажу, чи нікому не скажете?
Кума. Та де, кумо, кому ж я розкажу? Ніколи такого не було й не буде, лиш кажіть що!
Дружина. Моєму Василеві із рота вилетіла жива сорока. Я бачила своїми очима! Та ще й сіла та сорока на яблуню, заскрекотала і так по­летіла. А тепер він лежить такий хворий, що й не встає.
Автор. А кума одразу не повірила, пішла дивити­ся до хати, чи кум справді лежить. Заходить до хати і питає:
Кума. Що з вами, куме, сталося? Ви хворі?
Чоловік. Та, кумо, щось дуже під грудьми болить.
Кума звідти як вийшла, знайшла свою ку­му Палажку і каже:
Кума. Кумо, я вам щось скажу, але ви мовчіть і нікому ні слова.
Кума Палажка. Що ви, кумочко, не довіряєте мені? Хоч би мене й різали, то ніхто від мене й слова не почує.
Кума. Так ось слухайте. Моєму кумові Васи­леві три живі сороки з рота вилетіли, і тепер лежить такий хворий, що ледве говорить. Я була в нього і сама бачила.
Автор. Як почала кума кумі передавати, так та брехня рознеслася по всьому селу і вже дійшло до того, що якась говорила, що з рота Ва­силя вилетіло не тридцять сорóк, а ціла зграя.
А Василь як виспався, одягнувся і ввечері пішов до корчми. Там люди питають його:
Шамрай Б. Чи правда, Василю, що з твого рота ви­летіла ціла зграя сорóк?
А інші сперечаються і кажуть:
Мазюк А. То не може бути, щоб із чоловіка живі сороки вилетіли.
А інші своє твердять:
Куюн А. Неправда, моя жінка на власні очі бачи­ла, як вилітали.
А Василь їм і каже:
Чоловік. Правда, чиста правда, що вилетіла ціла зграя сорок, але не в мене з рота, а в моєї жінки.
Бабій Е. Як так не в тебе? (дивується.)
Чоловік. Та ні, в моєї жінки з рота вилетіли.
Автор. Василь розвернувся та й пішов додому.
Чоловік. Ти казала мені, що ти не брехлива, а ти на все село брехню розпускаєш.
Автор. Узяв і закрив її в коморі, і три дні сиділа жінка там голодна. Після цього вже не ходила брехати по селу, боялася, що Василь знову закриє її в коморі.
Відтоді стала вона порядною жінкою. І каз­ці кінець.

ДОДАТОК 2
ЯК ЛЮДЯМ І ТВАРИНАМ БОГ ДІЛИВ ЛІТА
Дійові особи:

Автор – Задорожня Дарія.
Бог – Коваленко Максим;
Чоловік – Гоцак Дмитро;
Віл – Сікорський Іван;
Пес – Соценко Максим;
Мавпа – Асланова Софія;
Крук – Медінський Денис.  


Автор. У той час, коли Бог створив світ, ще не було визначено, кому скільки жити.
Надумав Бог у цій справі лад навести, і дав він знати чоловікові, тварині й птахові, щоб зійшлися на розподіл літ для життя.
Зібралися всі, кого покликали, коло Божого шатра.
А саме прийшли до Бога: чоловік, віл, пес, мавпа й ос­таннім улетів крук. Тож стали вони всі тихесенько й че­кають, що такого їм зараз скажуть?
Першим Бог запросив до себе на розмову чоловіка, і повів мову так:
Бог. Ти у мене найкраще створіння! Я тебе дуже люблю, тож надумав я тобі дати для життя рівно тридцять років. Живи та радій!
Засмутився чоловік:
Чоловік. Боже, це дуже мало ти мені даєш! Що я встигну зро­бити за тридцять років? Пожалій мене, дай по­жити більше! Дай довше насолоджува­тися життям, бо воно таке прекрасне!
Бог. Зі мною торгівлі нема! Дістав ти свої тридцять років, і забирайся!
Незадоволений був Господь, що чоловік так розмовляє.
Автор. Вийшов чоловік похнюплений, але не пішов собі, а че­кає, скільки Бог подарує іншим, і що з того вийде... Зайшов після чоловіка до Бога віл. Подивився на нього Бог і каже:
Бог. Ти такий сильний та красивий, дарую тобі тридцять років для щасливого життя!
Віл. Ой Боже милостивий! Це забагато для мене! Трид­цять років носити ярмо, тягати воза, ходити в плузі? Тер­піти побої від людей, тридцять років не знати відпочин­ку? Хіба це дарунок, Господи?
Бог. Дістав ти своє, нерозумний, і йди!
Вийшов віл зажурений, а чоловік тут як тут, шасть до нього, й питає:
Чоловік. Ну, скільки тобі дали?
Віл. Тридцять! Для мене це дуже багато, я такого життя не хочу! Що то за радість усе життя воза тягати!
Чоловік. Мовчи! Твої роки я у тебе куплю!
Автор. Чоловік собі купив від вола рівно двадцять років. Во­лові залишилося десять, а чоловікові — п'ятдесят.  Зайшов після вола до Бога пес. Бог по доброті своїй і йому тридцять років життя дару­вав. Але хіба пес оцінить? Гавка кудлатий, сердиться:
Пес. За що так багато?! Тридцять років гавкати й носи­ти ланцюга на шиї?! Тридцять років не їсти досита, не спати вночі, добро невдячного хазяїна охороняти, а під старість він ще й помирати вижене? Де ж тут справед­ливість, Боже?
Бог. Як сказано, так і буде! (відрізав Бог).
Автор. Нічого робити, поплентався пес на вихід. А чоловік уже чекає коло шатра, що буде далі, скіль­ки ще вдасться вторгувати собі часу. Аж пританцьовує, сподівається ще урвати для себе щось. Вийшов пес. Розповідає, яке його лихо спіткало, а чо­ловік, недовго думаючи, купив собі й від пса двадцять років. Тепер уже має цілих сімде­сят.
Після пса до Бога зайшла стара мавпа. Сіла й дивиться на нього з-під лоба, що такого він їй зараз скаже? А Бог подивився на неї, похитав головою, та й каже:
Бог. І тобі, мавпочко, дам тридцять років! Поживи на світі, порадій!
Мавпа. Як тридцять? Тридцять років смішити людей? Трид­цять років мені, розумниці, терпіти приниження від кож­ного дурня? Та що ж це таке, Боже? Та як це ти таке ви­гадав? Ні, не хочу!
Бог. Мовчи, сяка-така дурепо, я тобі покажу! (гарк­нув на мавпу Бог і показав на двері).
Автор. Похнюпилася мавпа, та робити нічого, взяла свої літа, та й пішла з ними. Йде, та на свою гір­ку долю нарікає (бо ж на Бога криве слово все ж таки боїться сказати). Чоловік під шатром стоїть, не може дочекати­ся, коли вийде мавпа. Побачив, і зразу бігом до неї:
Чоловік. Тобі скільки?
Мавпа. Тридцять! (сумно каже мавпа). Мабуть, доведеться мені пропадати, бо як можна так жити, коли кожен із тебе насміхається, кожен вважає себе розумнішим, а тебе нікчемою! Як я маю жити?!
Чоловік. То продай мені двадцять!
Мавпа. З радістю!
Автор. Ударили по руках чоловік із мавпою. І так у чоловіка вже зібралося цілих дев'яносто.
Зайшов до Бога крук і став коло дверей. Дивиться Бог на крука: старий, пір'я місцями пообскубане, голова по­хнюплена, не істота, а привід для скорботи.
Дуже шкода Богу стало його. Думає: Хай цьому дам най­більше! Хай живе за всіх! Він тварина достойна, мудра.
Посміхнувся до крука лагідно, та й каже:
Бог. Тобі… триста років дарую!
Автор. Почув крук цю щедрість, аж здурів на радощах, та як заволає:
Крук. Край-кра, кра-кра, кра-кра...
А чоловік стоїть під шатром, та чує той ґвалт. Вирішив він собі, що крук більше за інших невдоволений. Стоїть, дурник, радіє:
Чоловік. Отут я вже поторгуюся! Куплю відразу сто років! Ото буде мені скарб!
Але тільки почав, як крук своє: «Кра, кра, кра!» І що більше чоловік наполягає, то голосніше лунає оте «кра-кра».
Автор. Почув Господь галас і вийшов із шатра. Як побачив те неподобство, тільки похитав головою:
Бог. Що ти тут, чоловіче, ярмаркуєш? Ану, забирайся звідси, щоб твого духу не було чути! Пішов чоловік засмучений, а Бог ще вслід чоловікові кинув:
Бог. Як собі посте­лив, так будеш спати!
Автор. І слова свого дотримав.
Залишив волові таки десять, собаці — десять, мавпі — де­сять, а що ж із дурня­ми робити, як вони своїм життям торгувати додумалися? Крук своїх не встиг продати, так йому триста років жит­тя й лишилося.
А що ж вирішив із чоловіком?
Тридцять дарованих Богом років він здоровий, моло­дий, гарний, дужий! Не має великої журби й не ходить по лікарях. Оце є його людські літа.
Після них приходять волячі, видурені, куплені. Тут чо­ловік мусить тягнути, працювати тяжко, як віл. І буде так до п'ятдесяти.
Після п'ятдесяти до нього приходять собачі літа: сам він уже немолодий, діти повиростали, сил у нього нема. Діти мають його за сторожу коло хати. А що ж поробиш, сам таку долю собі купив, роби з нею, що забажаєш.
Після сімох десятків приходять до хитрого чоловіка літа мавпячі, його останній здобуток. Бавиться чоловік з онуками, розум у нього слабкий-слабкий.
І так до дев'яноста... А тут уже літ і нема!




Немає коментарів:

Дописати коментар