Легенда про птахів

Легенда про птахів

Було колись у матері троє синів. Старший ріс сильним і хоробрим, середній – був лагідним і розсудливим, а молодший – настільки працьовитий і спритний, що його усі в родині любили. Життя на землі було якимось дивним, адже тоді не існувало птахів. Люди жили постійно в страху, бо владарювали Лють, Зло і Темінь. Де тільки вони з’являлися, так відразу й усе знищували. Людей рятували тільки тварини, замітаючи своїми хвостами сліди. А хто потрапляв у зловіщі руки лиходіїв – ставав їхнім слугою. І був настільки злим, лютим, а душа і серце темніли, що ніхто вже не міг бідолагу врятувати. Нещасні люди все тікали, тікали, тікали від зла… Світла надія була тільки у чистому небі, де царювало Добро, але Воно саме не могло подолати злі сили.

А в той час, коли Лють, Зло і Темінь пожирали усе на землі, сини бідної жінки вирішили битися з темними силами. А до матері з’явилося Добро і сказало, що сини її з ним, світло буде світити їм шлях. Як тільки мати не побивалася, як тільки не заливалася слізьми, а сини в один голос сказали:

-     Досить тікати, мамо. Ми подолаємо усю лють! Адже твоя любов із нами.

І покинули хлопці свій рід. Вирушили у дорогу. Довго їм іти не довелося, адже чорнота була близько.

Дізналися Лють, Зло і Темінь, що до них ідуть битися, та й розреготалися. Не повірили, що їм, наймогутнішим силам, будуть протистояти якісь хлопці. Але вони не знали, що сила хлопців у нескореності духу.

Першим у бій вступив хоробрий син із Люттю. Вона була найбільша, але хлопець виявився сильнішим і витримав увесь гнів, який на нього звалився. Побачила Лють, що старший брат не здається, та й лопнула від люті.

Тоді Зло вступило у бій із лагідним сином, який найбільше хотів миру. Він переміг Зло, розтопивши йому крижане серце.

Найскладніше було меншому братові, бо Темінь панувала скрізь. Щоб її здолати, хлопчина так швидко бігав, розганяючи весь темний туман. Коли знайшов Темінь, то відбулася страшенна битва. Темна сила залишила на хлопцеві чорний слід. Але хлопець, взявши серпи (а він був жнець), підкосив непереможну Темінь, а силу вона брала із темних надр землі. У ту ж мить уся темінь розвіялася. У хлопців після такої переможної битви не було сил, щоб повернутися додому. Та й материнське серце не витримало розлуки. Тоді Добро вирішило, щоб більше ніколи не панували Лють, Зло і Темінь на землі, а завжди було тільки світло і люди жили в мирі та спокої. Воно перевтілило матір у нещасну зозулю, старшого сина – у ясного сокола, середнього – у голуба миру, а меншого сина – у серпокрильця чорного. З того часу  у небі з’явилися птахи, а сокіл із голубом сповіщають людям про небезпеку і бережуть мир. А серпокрилець чорний завжди літає у небі, бо коли спуститься на землю, то Темінь, Зло і Лють запанують знову.

Піньонжик Тетяна

(вікова категорія: 10 років)