Він – наш всесвіт

Він – наш всесвіт

Я щиро захоплююся високим образом Кобзаря, його громадянською принциповістю і моральною чистотою, почуттям соціальної і моральної справедливості, від­даністю правді, свободі і своєму народові. Він перший серед співців України підніс свій гнівний голос проти панського і царського гніту, бо його відкрите серце щедро ввібрало в себе могутній волелюбний дух українського народу. Хай безмірно дорогою ціною, але він здобув собі право в найтяжчі дні свого життя, в каторжній солдатчині, в засланні сказати про себе з гідністю: «Караюсь, мучуся ... але не каюсь». Тарас Шев­ченко прожив повне трагізму і болю життя, але пізнав і багато доброго.

Поезія Великого Кобзаря багатогранна. Вершиною її є національно-політичні і філософські твори, але він був і ніжним ліриком, і поетом кохання, і чи не найбільшим у світі співцем жінки й матері, дитячої невинності й дівочої краси. Він – і поет найтонших порухів серця, мрійливого щастя, і поет єднання людини з людиною, з природою і світом. Нині Україна самоутверджується під знаком Шевченка. Він належить усьому людству, хоч кожне його слово про Україну.

 На мою думку, Тарас Григорович Шевченко ніколи не перестане бути сучасником, бо як сказав народ: «Шевченко для людей – це безсмертний Прометей» або «Хто з Шевченком знається, той розуму набирається».

«Я не можу назвати імені жодного українського поета, – писав Максим Рильсь­кий, – який би не відчував на своєму чолі дотику гарячої долоні Тараса Григоровича». Справді, до Шевченкової криниці звертаються і будуть звертатися письменники як до джерела натхнення.

Та не тільки письменники, а й кожен із нас може знайти в творах поета й пораду, й розраду. Він сучасний, бо в своїх творах писав про любов до Вітчизни, про кохання, про жіночу долю, про материнство, про життя народу. Це вічні теми, вони будуть су­часними завжди.

Творча і життєва мужність великого сина українського народу була незвичайною, що навіть в останні місяці свого життя, смертельно хворий, він працював дуже інтенсивно: пише вірші, створює нові гравюри, планує видання ряду підручників.

Хоча з початку 1861 року Тарас Григорович Шевченко не виходив із кімнати, та до останнього дня не втрачав надії на одужання. І пов'язував її неодмінно з Україною, бо вірив, що, може, там йому полегшало б.

Останні дні життя поета були сповнені нестерпних мук: він тяжко дихав, не міг го­ворити. Вночі з дев'ятого на десяте березня прибули телеграми з України, що вітали Шевченка з днем народження. Хворий дуже зрадів.

Ніч минула в муках. Тарас Григорович уже не говорив, бо кожне слово коштувало йому неймовірних зусиль. А вдосвіта 10 березня 1861 року поет зійшов униз у свою майстерню, впав і замовк навіки.

В одній народній легенді розповідається, що Тарас Шевченко взагалі не вмер, а тільки до слушного часу переховується від посіпак, щоб у час всенародної кари з'явитися перед усіма й очолити священну боротьбу.

Хоча Тарас Шевченко помер понад сто сорок років тому, він хвилює нас і сьогодні. Ми хочемо знати, як склалася його прижиттєва і посмертна доля, як він пра­цював, з ким дружив, а кого ненавидів, яким був у побуті та особистому житті, які його погляди, переконання.

Доля є в кожної людини, це – її щастя або нещастя. «Він був сином мужика і став володарем в царстві Духа, – писав про Тараса Шевченка Іван Франко, – Він був крі­паком і став велетнем у царстві людської культури...»

Поет обрав шлях активного протесту, непримиренної боротьби. Хоч народився кріпаком, та жив у ньому козацький волелюбний дух. Почуття гідності у Шевченка було дуже сильне. Без нього, без віри в своє покликання він неминуче загинув би. По­ет і патріот, широка і пристрасна натура, не зламана долею.

У спогадах сучасників Тараса Григоровича відзначено палку душу і щире серце поета, гарну вдачу і м'який гумор, веселу безпечність і здатність до самопожертви, практичну розсудливість і огиду до підступності й улесливості, зроблене йому добро довіку не забував.

Не зазнав Шевченко особистого щастя, бо не мав ні дружини, ні дітей. Присвятив усе життя, віддав усі сили боротьбі з царизмом, за кращу долю свого народу. Те, що сповідував поет, долучається до нашої духовності.

Життя і творчість великого Кобзаря є для нас своєрідним моральним кодексом. Твори Шевченка роблять людей кращими, добрішими. Вони, я переконана, вічно буди­тимуть у серцях людей благородні, великі почуття. Як сказав Володимир Базілевський: «Шевченко для свідомості українців – не просто література. Він – наш всесвіт».

Закінчити хочу словами самого Т. Г. Шевченка:

Ми не лукавили з  тобою,

     Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Козленко Дар’я

(вікова категорія: 14 років)