весняні обряди

Що ти нам, весно, принесла?

Ведуча (Задорожня Д). Весна-красна, пробуджена жайворонком і першими сонячними променями та потічками, прийшла на землю. Тому не випадково наші предки вважали весну початком нового року. Із сивої давнини прийшов до нас обряд закликання весни. Найбільше цьому святу раділи дівчатка і хлопчаки. Всі одягали нове вбрання і прохали:

Коваленко М. Благослови, мати, весну закликати,

Боровинська В. Весну закликати, зиму проводжати.

Баденко Д. Зимонька в саночках, літечко в возочку.

А мати (Куліш О.) відповідала:

Благословляю, діти, йдіть весну гукайте,

Щоб прийшла з радістю і великою милістю божою.

^{(ВВАЖАЛОСЯ, ЯК СВЯТО ЗУСТРІНЕШ, ТАК ВЕСНА ТЕБЕ ЩАСТЯМ-КРАСОЮ ОБДАРУЄ.)}

Як тільки довколишні пагорби звільнялись од снігу, молодь, зібравшись у гурти, заспівувала:

Молодь (Мотрич О., Слив’янчук К., Ткаченко В., Костельнюк І., Козленко Д.).

— Весняночко-паняночко,

Де ти зимувала?

— Зимувала у садочку,

На колочку пряла.

Пряла на колочку

Горобцю на сорочку.

Що виведу нитку —

Горобцю на свитку,

Що виведу другу —

Горобцю на пугу.

Що позоставались конці —

Горобцю на штанці.

Кує зозуля

У різних регіонах України, залежно від географічної зони, починали співати веснянки тоді, коли вперше закує зозуля чи подасть свій голос вівсянка (зачувши її посвист, хлоп'яки в унісон декламували)

Хлопчик 1 (Сікорський І.). Чуєте, зозуля кує.

Хлопчик 2 (Коваленко М.). О, чую голос вівсянки…

Разом. «Шмаровіз, шмаровіз, покинь сани бери віз!».

Ведуча (Задорожня Д). Веснянки виконували лише в певну пору року. Розпочинали їх переважно діти. На Івана Предтечу, тобто 9 березня, матері випікали обрядове печиво, так звані «жайворонки», котре мало форму різноманітних пташечок. Дітлашня (5 клас), зібравшись у ватаги, йшла селом, високо тримаючи в долонях коржики, і наспівувала:

Вийди, вийди, Іванку,

Заспівай нам веснянку!

Зимували, не співали –

Весни дожидали.

Весна, весна, наша весна

Та що ж ти нам принесла?

Старим бабам по кілочку,

А дівчатам по віночку.

Звила ж я віночок вчора

Звечора, звечора

З зеленого барвіночку

Та й повісила на кілочку.

 Ведуча. На день сорокá святих мучеників (22 березня) пекли до сорока коржиків — «жайворонків». Їх роздавали не лише дітям («щоб птиця велася»), а й усім членам родини. На Бойківщині ці коржики («коцики») кидали ще й бузькам у гнізда, якщо вони гніздились на подвір'ї.

Дитина (Соценко М.). Чому так в Україні віддавна вшановують птахів, які повертають додому із вирію?

Бабуся (Козленко Д.). Не лише птахи відлітають у вирій. Вирій, за народними уявленнями, — це і «той», «інший» світ, куди «відлітають» душі покійних предків. Ці давні вірування властиві не лише українцям, а й багатьом іншим народам. Може, через те такою пошаною й користуються у нас перелітні птахи, особливо ластівки і лелеки. Недарма важким гріхом вважалося в народі зруйнувати їх гнізда.  

У такій урочистій зустрічі птахів найважливішим у давнину, очевидно, був мотив ушанування предків. А вже згодом на нього нашарувалися інші — те, що ми називаємо «проводами зими», «зустріччю весни» чи «закликанням весни». Провісниками весни вважали птахів. У деяких регіонах весну зустрічали, коли прилітали журавлі.

Дитина (Соценко М.). Тому веселиками звуться журавлі, що прилітають до веселої землі, що теплий день приносять на крилі.

Бабуся (Козленко Д.). О, Іванку, диви-но, діти граються в журавля. Біжи до них!.

Облюбувавши один із пагорбів, діти ставали в коло, починали грати в «Журвля», підспівуючи:

Та внадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.

Такий, такий журавель,

Такий, такий цибатий,

Такий, такий носатий,

Такий, такий дибле,

Конопельки щипле.

 Ой я тому журавлю, журавлю

Києм ноги переб'ю, переб'ю!

Та щоб він не дибав, не дибав,

Конопельок не щипав, не щипав!

Оце тобі, журавель, журавель,

Щоб не займав конопель, конопель!

Виходять старші дівчата. Хлопці, спостерігаючи за забавами, не оминали нагоди, щоб докинути жартівливих куплетів до дівочих пісень, на що юнки відповідали дотепними відспівками та кпинами.

 - А ми просо сіяли, сіяли,

Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.

- А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.

- Та як же вам витоптать, витоптать?

- А ми коні випустим, випустим.

- А ми коні злапаєм, злапаєм.

- А чим же вам лапати, лапати?

- Ой шовковим неводом, неводом.

- А ми коні викупим, викупим.

- А за що вам викуплять, викуплять?

- А ми дамо сто срібних, сто срібних.

- Не візьмемо й тисячі, тисячі.

- А ми дамо дівчину, дівчину.

- А дівчину возьмемо, возьмемо.

Ведуча (Задорожня Д). Левова частка у весняному циклі належить хліборобській тематиці. Календарно-обрядові сценки практично відтворюють усі характерні для весняних робіт форми діяльності. Візьмімо для прикладу хоровод «Горошок».

Менші дівчата й хлопці, взявшись за руки, ходять повільно колом, притупуючи та приспівуючи:

 — Посіяв я горошок на зеленій нивці, Коваленко М.

Купив же я черевички своїй чорнобривці; Сікорський І.

Ще й горошок не зійшов, тільки лободочки, Соценко М.

Витоптала ж черевички — тільки зап'яточки. Мединський Д.

— Ой, дівчино, чия ти? Чи вийдеш ти гуляти? Гоцак Д.

— Не питайся, чия я, коли вийдеш, вийду й я. Піньонжик Т.

Коли ходиш, то ходи, коли любиш, то люби, Баденко Д.

Не зводь мене із ума, коли думки нема. Боровинська В.

Старша дівчина (Мотрич О.). Заспіваймо і собі веснянку – «Мак».

Одна з юнок, котра стояла в центрі кола, кожну приспівку відтворювала пластичними рухами.

При долині мак, при широкій мак,

Коренастий, головастий.

Молодії хлопці, не ходіте на вулицю,

Станьте ви у ряд, як в долині мак!

При долині мак, розцвітає мак,

При долині мак, поспіває мак,

При долині мак, молотила мак,

При долині мак, продавала мак,

При долині мак, упилась за мак.

 АБО Ж:

Край долини мак,

Край великий мак,

Ой мак чистий, головастий,

Молодії ви, дівиці,

Станьте в ряд,

Тут буде лад.

Ведуча. Надходив кінець свят. Хлопці заздалегідь готували опудало — з торішнього куля плели ляльку, яка символізувала «зиму». Її прив'язували до високої жердини. Коли ж дівчата, зодягнувшись у святковий одяг, виходили на леваду і розпочинали хоровод, юнаки тим часом урочисто несли «зиму» з піснями й розголосистими вигуками.

Започатковувався хоровод відомою «Подоляночкою». Взявшись за руки, старші дівчата утворювали величезне коло, а молодші — трохи вужче. В центрі кола мала стояти найвродливіша дівчинка в національному одязі. Обидва кола, йдучи протилежно одне одному, заспівували розлогу мелодію, а «весняночка» рухами імітувала її текстовий зміст:

Козленко Д., Ткаченко В., Мотрич О., Слив’янчук К., Костельнюк І., Боровинська В., Баденко Д., Піньонжик Т.

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона стояла,

До землі припала,

Личко не вмивала,

Бо води не мала.

Ой встань, устань, подоляночко,

Обмий личко, як ту скляночку,

Возьмися в боки за свої скоки,

Підскоч до краю, бери дівча скраю.

Завершальним акордом був так званий кривий танець. Четверо дівчат, ставши або присівши на певній відстані одна від одної, утворювали чотирикутник. Натомість інші, взявшись з руки, водили навколо них зигзагоподібний (а звідси й назва — кривий) хоровод з різноманітними сценічними рухами, приспівуючи:

Ой кривого танця

Та не вивести кінця.

Треба та його виводити,

Кінець йому та находити.

А як його вести?

Як віночок плести?

Ісплела віночок

На шовковий шнурочок.

                  

Коли б я була знала,

Начетверо перервала б.

Начетверо перервала б

Та й під ноги потоптала б

Чорними чобіточками,

Золотими підківочками.

А хто буде в кривім танці,

То пожене свині вранці.

 Насамкінець цього дійства хлопці, осібно зібравшись неподалік хороводу, підпалювали зиму-опудало, супроводжуючи дію жартівливими словесними діалогами.

Дитина. Гори, зимо!

Дитина. Прийди, весно!

Коли ж вогнище згасало, кожен з учасників мав узяти порційку попелу й однести до річки, щоб швидка течія змила останні сліди зими.

Дитина. Понесемо попіл до річки, щоб змити останні сліди зими…

Усі уходять.