Еммі Андієвській - 85!

Говорюща риба

Дійові особи:

Говорюща риба – Баденко Дарія.

Рибалка – Соценко Максим.

Його дружина – Боровинська Вікторія.

У великих водах, що існують від віків, серед табунів мовчазної риби, у шанованих риб'ячою громадою батьків народилася говорюща риба. Говорюща риба, яка, крім балакучості й доброго серця, була ще дуже молодою, не розуміла, чому сумують батьки, коли так приємно говорити, адже яка розкіш вимовити слово, а тоді дивитися, як воно кольоровими бульбашками рухається крізь воду.

Говорюща риба саме гналася за виводком оселедців, щоб розповісти їм жарт, коли мовчазні виконавці вироку, затуляючись плавниками, щоб їх не оглушило, підплили до говорющої риби і, взявши на спини, одним махом винесли її на берег. Там вони її поставили на ноги, і, вручивши листок, де було намальовано, що їй назавжди заборонено користуватися водяним царством, зникли в глибині.

Як їй хотілося, щоразу, як рибалки вирушали в море, підійти й привітатися, однак кожного разу їй щось заважало завести знайомство, і риба ходила по березі й розмовляла сама з собою.

Можливо, вона так і дожила б віку, якби одного дня, проспавши у холодку довше, ніж звичайно, не побачила недалеко від себе рибалку, що відбився від гурту і лагодив човен, нарікаючи на долю. Почувши так близько від себе розмову, говорюща риба не втрималася. Будь-що-будь, вирішила вона і, зірвавшись на ноги, підійшла до рибалки.

Риба. Дай Боже здоров'я.

Рибалка. Дай Боже.

Риба. Що ти робиш?

Рибалка. Я лагоджу човен, а ти що робиш?

Риба. Я шукаю співбесідника.

Рибалка. Гаразд, я їду на три дні ловити рибу. Сідай у мій човен, ти мені розповідатимеш, щоб я не заснув, та я попереджаю тебе, що я не говіркий.

Риба. Нічого, аби ти слухав, я говоритиму за двох.

З цього часу вони подружили. Риба допомагала рибалці вибирати добрі місця для ловитви, розповідала, що діється на воді й під водою, а рибалка ділився з нею турботами. Невдовзі риба знала не тільки ймення й уподобання усіх його дітей і жінки, а й як виглядає у рибалки в хаті й на подвір'ї, чим він журиться і що думає. Інколи, коли щастило добре продати вилов, рибалка приносив пляшку вина, і вони удвох розпивали її по чарці, приємно гуторяч и. Так однієї місячної ночі, коли хвилі були гладенькі, як пляшка, яку вони щойно викинули з човна, рибалка відчув, що ліпшого приятеля, ніж говорюща риба, в нього нема й ніколи не буде, і, сказавши, що його дім — її дім, попросив, щоб риба конче прийшла до нього у гості, бо такого приятеля він мусить показати своїй родині.

Рибалка. Якщо ти не нехтуєш моїм домом, то завтра я чекаю тебе на обід.

Риба. Я не нехтую твоїм домом, адже ми приятелі, все, що моє, то й твоє, тільки я ніколи не ходила до селища, і я непевна, чи знайду твою хату.

Рибалка. Це так легко, ти лише прав слід он на той пагорбок, а звідти йди прямо. Перша оселя, яка трапиться на дорозі, і буде моєю хатою. Я тобі вийду назустріч, але навіть якби мене щось затримало, йди просто до середини, тебе вже чекатимуть. Єдине тільки прошу тебе, не проспи або не забудь нашого домовлення, бо я покличу знайомих і велю жінці зготувати обід, і, коли ти не прийдеш, я дуже сумуватиму й думатиму, що ти не хочеш переступити порогу моєї хати.

Риба. Я прийду.

Рибалка. Я чекатиму.

Наступного дня, ледве сонце вийшло з води, як риба підхопилась і, протерши бризками очі, випростала плечі.

Риба. Я йду до рибалки в гості (сказала риба сонцю).

Рибалка. (каже жінці) Сьогодні мій найліпший приятель прийде до нас у гості, приятель, якого ще не носила земля. Дивись, щоб усе було найліпше приготоване. Готуй щедро, не жаліючи, все, що в нас є в хаті, постав на стіл, а я ще збігаю докуплю наїдків і напоїв, бо мені тих, що є, видається замало, а все, що моє, те і його, тож не посором мене перед лицем його.

Дружина. Ти зовсім уже здурів, вічно у тебе приятелі та приятелі, ти б ліпше дбав, чи ми можемо звести кінці з кінцями!

Рибалка. Якщо мій приятель прийде, скажи, що я зараз прийду, нехай він заходить до хати, я тільки за ріг і назад (вийшов).

Дружина. Якщо твій приятель прийде….

Риба. Помагай Біг (сказала риба, угледівши на подвір'ї рибалчиних дітей і жінку).

Риба. Помагай Біг (привіталася риба ще раз, вже трохи голосніше, та жінка, яка з ранку до вечора не стуляла щелепів, так багато говорила сама, що не почула, як біля неї риба говорить).

Риба. Дивні звички мають люди (подумала риба) вони не вітаються й не помічають інших. Спробую ще раз, якщо мене й цього разу не почують, доведеться повертатися на берег і чекати на рибалку.

Риба. Помагай Біг (заходячи наперед, щоб жінка її помітила. Але жінка нахилилася, щоб підкинути дров, де в неї варився на відкритому вогні обід, і риба побачила, що її намагання марні).

Риба. (зітхнула) Нема ради, тут усі такі заклопотані. Може, якось іншим разом завітаю сюди. Певно, я прийшла не в пору, тож нічого не вдієш.

Риба. Бувайте. (Вирішила риба й вигнула хвіст, щоб іти. Саме в цю мить жінка обернулася, шукаючи ганчірки, щоб зняти з полум'я казанок зі стравою, що бігла, і її погляд упав на рибу).

Дружина. (Вигукнула).  Ще цього не вистачало, щоб на подвір’ї жива риба валялася. Нещастя моє, доброго я маю чоловіка, який навіть вилову не здатен донести до хати, не розтрусивши половину по дорозі!

Риба.  Я — не вилов, я — говорюща риба. Я приятель вашого чоловіка, і мене запрошено до вас у гості.

Та жінка від власної балаканини не почула риб'ячих слів.

Дружина. От буде доповнення до обіду (зраділа вона, беручи рибу на ніж і кидаючи її на сковорідку).

Риба.  Я риба… (хапається за серце, як їй потемніло в очах, і вон а зашкварчала на пательні).

Рибалка. Щось довго нема мого приятеля. Я купив усе, що мої очі бачили, й гадаю, приятель утішиться.

Дружина. Тобі тільки й думки, що приятель. На щось іншого в тебе нема ні часу, ні очей. Ти вже хоч би пильнував вилову, а то розтрусив на подвір'ї найліпшу рибу. Добре, що я вгледіла та засмажила, інакше пропало б добро.

Рибалка. Я не розтрушував риби.

Дружина. Як це так не розтрушував! Ти лишив на подвір'ї таку рибу, що я ледве з нею впоралася.

Рибалка.   Риба!

Дружина. Чи ти здурів? Чого ти так кидаєшся? Можна подумати, що ти ніколи в житті не бачив смаженої риби.

Довго чекав рибалка на свого приятеля, та говорюща риба не з'являлася. Вже й діти полягали спати, і рибалки почали лагодитися на ніч на ловитву, а риба все ще не йшла. Рибалка кілька разів виходив на дорогу, думаючи, що, може, риба не може знайти його оселі, однак риби не було ні на дорозі, ні на березі, де вони удвох розпивали вино, вирушаючи на ніч в море. Хоч і скільки питав рибалка перехожих рибалок, чи не бачили вони його приятеля, говорющоїриби, яку він запросив до себе в гості, забувши попередити жінку, що його приятель — риба, йому ніхто нічого не міг відповісти, та й люди тільки похитували головами, чуючи про говорющу рибу, а згодом почали й цуратися. Бо щоразу, повертаючись з моря, рибалки розповідали, як замість їхати з ними на ловитву, рибалка ходить по березі й гукає свого приятеля, а коли витягнуть з виловом сіті на пісок, він припадає до кожної риби і на колінах благає, щоб вона сказала йому хоч одне слово.

— Шкода мені рибалки й говорющої риби. На мою думку, тут провина рибалки, може, навіть більша, ніж його жінки.

— Ти так гадаєш? — позіхнув шакал, якому не хотілося розмовляти.

— Але найбільше мені шкода навіть не рибалки й не риби, а заклопотаної жінки, що не почула риб'ячого голосу.

— Я не погоджуюся з тобою. Рибалка просто сплохував, бо з тим, що носиш у душі, не вільно ні з ким ділитися, окрім хіба найближчого приятеля. А жінка не була чоловікові приятелем уже хоча б тому, що він ніколи не гуторив із нею так, як із рибою. Зрештою, не виключено, що жінка його просто ніколи й не слухала.

—  Не доцільно шукати скарбу там, де ти його не закопав, — вела своєї бляшанка. — Саме тому з усіх потерпілих мені найбільше шкода жінки, яка не почула голосу говорющої риби. Риба загинула — це сумно. Однак кожен мусить раніше чи пізніше вмирати. І, як на мене, горе рибалки з приводу загибелі приятеля навіть сумніше, ніж сама смерть риби. Та вмирати, за все життя не почувши голосу риби, — це справді найгірше, що може трапитися людині.

—  Може, в наступному втіленні жінка цей голос почує, — нехотя докинув шакал.

— Сумно, що вона не почула цього голосу в цьому житті, — не поступалася консервна бляшанка. —А сум, як відомо, має довгі ноги...