Тернистими шляхами долі

Шевченко – геній. Це людина, яка боролася найгострішою

своєю зброєю – пензлем і пером (1961).

Еквадорський письменник Хорхе Ікасе

Свою Україну любіть,

Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Ці поетичні слова великого Тараса Шевченка є нетлінним духовним началом українського народу. Кожен, хто вважає себе істинним українцем, повинен берегти у серці, думках і помислах образ народного кобзаря.

«Нам, сучасному поколінню українців, здається що ми багато знаємо про Шевченка, все розуміємо в ньому. Однак це лише ілюзія», – казали І. Дзюба та М. Жулинський. Кожне покоління по-своєму сприймає, читає, вивчає Шевченка.

У шевченківські дні для учнів провів заходи, щоб згадати долю творця і пізнати вогонь його поезій. Так 9 березня (у день 202 річниці від народження) учні 6, 7, 9 класів дізналися нові (для себе) факти з біографії поета-художника, виконали різноманітні завдання, читали поезії, переглянули презентації. Запросив до себе у кабінет учнів 3 класу, де діти ознайомилися з дитинством, творчістю Шевченка на стендах, переглянули мультфільм «Садок вишневий коло хати…».

Наступного дня – 10 березня – 155-та річниця з дня упокою Кобзаря – старшокласники взяли участь у літературному турнірі «Тернистими шляхами долі». Команди «Кобзарі» (10 кл., капітан – Бадал Вейсалов) та «Шевченкові нащадки» (11 кл., капітан – Олексій Литвиненко) чудово впоралися із завданнями. Дали відповіді на «Шевченківську вікторину», з уривків вказали назви поезій, відгади дати, пов’язані з Шевченком (1843 – перша подорож до України, 1845 – друга подорож до України, 1840 – перше видання «Кобзаря» (8 творів), 1814 – народження, 1861 – друге видання «Кобзаря», 1838 – вручення відпускної), назвали твори за першою літерою. Вели перемогу десятикласники, а от у вирішальних завданнях: декламування «Заповіту» капітанами, розгадування ребусів (наприклад, картина Т. Шевченка «Джангисагач», це слово означає «одиноке дерево»; ще один псевдонім Кобзаря – Дармограй) перемогу здобули «Шевченкові нащадки».

Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. У чому черпають сили й надії.

Ми на вічному шляху до Шевченка…