СЦЕНАРІЙ "ДО ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ РІДНОЇ МОВИ"

 Мета: подати учням відомості про походження української писемності, актуалізувати знання школярів про мову як джерело духовного зростання нації; розвивати культуру мовлення, чуття слова, навички сценічного мистецтва, виразного читання поезій, пам'ять; виховувати пошану до рідної мови, ціннісне ставлення до її мистецьких надбань.

Обладнання: портрети українських письменників, рушники, стіннівки, аудіозаписи (Гімн України, гімн школи, пісні Т. Петриненка «Україно», Т. Повалій «Україно, моя любов»; «Реве та стогне Дніпр широкий»; українські народні пісні).

Перебіг заходу

Звучить пісня Т. Петриненка «Україно»

Українець. Шановні діти, учителі, гості! Запрошуємо вас до нашої господи на хліб, сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято наше ‒ торжество рідної мови.

Звучить Гімн України.

Виходить козак із наказом, зачитує його

Наказ

Вельмишановна громадо та гості нашої шкіль­ної держави! Нині світлеє свято зібрало нас у цьо­му залі, свято рідної мови. І прославимо в цей день мову.

Нехай же у віках живе творіння славне — укра­їнське слово. По цьому бути!

Звучить гімн школи

Українка. Щасливі ми, що народилися й живемо в такій чудовій, багатій, мальовничій землі — у на­шій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки — тут коріння роду укра­їнського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося до сліз, зачувши рідне слово.

Звучить бандура

Учні читають вірш С. Сапеляка

1-й ведучий (за сценою)

І йшли віки,

І були українці,

І створилося

Слово

Українське.

2-й ведучий (за сценою)

І як сталося так,

То сказало собі слово По-своєму

І благословилося.

1-  й ведучий (на сцені)

І прилетіли птиці,

І вродилася калина,

І було солодко,

І було гірко.

2-      й ведучий (на сцені)

І стало все називатися

І земля,

І матір,

І Вітчизна

По-вкраїнськохму.

Танок «Україна»

2-й ведучий

Мова наша, мова –

Пісня стоголоса,

Нею мріють весни,

Нею плаче осінь,

Нею марять зими,

Нею кличе літо.

В ній криваві рими

Й сльози «Заповіту».

1-й ведучий. Рідна мово!

Українка. Мудра Берегине!

Українець. Пресвятая Богородице!

1-      й ведучий. Судилася їй терниста доля.

2-      й ведучий. Вона, як і Україна, дивиться в душу кож­ного з нас очима рідної мами, батьківським словом промовляє до нашого серця.

Українка. Слово рідної мови, увінчане терновим він­ком страждання, не раз топтане і зневажене, за­боронене і зраджене.

Українець. Щоразу воскресало, аби відродитися в терновому вінку страждання, краси і слави.

2-й ведучий. 1996 рік ‒ Верховною радою України прийнято Конституцію України, у якій українській мові надано законодавчої конституційної сили у 10 статті.

1-й ведучий. 1998 рік ‒ Указом Президента України 9 листопада проголошено Днем української писем­ності та мови.

А 21 лютого відзначається Всесвітній день рід­ної мови.

Українка. Мова... Вона існує, живе, бореться незалеж­но від того, думаємо ми про неї чи ні, турбуємося чи забуваємо, шануємо чи зраджуємо.

Українець. Слово безсмертне. Адже ніхто не запере­чить давню біблійну істину: (разом) «Спочатку було Слово, і Слово було Бог».

На сцену вибігає Незнайко.

Незнайко. Рідна мова! Що таке мова?! Як сформува­лася українська писемність?! Хто її створив?!

1-й ведучий Постривай, друже! Як тебе звати? Щось ми не пам'ятаємо тебе серед мешканців нашої шкільної держави.

Незнайко

Я веселий невгадайко,

Люди звуть мене Незнайко.

Коли чогось не вгадаю,

Зразу кажуть – він не знає,

Я хочу дітей про рідну мову розпитатись

І все про неї дізнатись.

1-й ведучий. Ти, Незнайко, з нами залишайся – й обов'язково знайдеш відповіді на свої запитання. Про рідну мову в нашій школі тобі можуть роз­казати навіть молодші школярі.

Звучить бандура. Виходять школярі молодших класів.

1-      й учень

Що за диво — наша мова!

Слово тягнеться до слова!

Речення сплітається,

Думка розцвітається.

2-      й учень

Велична, щедра і прекрасна мова!

Прозора й чиста, як гірська вода, —

То України диво барвінкове,

Багата мова й вічно молода.

3-      й учень

Вона, як тиха пісня колискрва,

Приходить в серце нам із ранніх літ!

То мова — ніби пташка світанкова,

Що гордо лине у стрімкий політ!

4-      й учень

Я – калина, Я – краплина

Твого серця, Україно!

Я – тонесенька стеблинка!

Я – дівчинка-українка!

5-      й учень

Яка ж багата рідна мова!

Увесь чарівний світ у ній.

Вона барвиста і чудова.

І нищити її не смій!

6-      й учень

Сьогодні я ще в школі вчусь:

Добром світитись завше буду.

Я слову рідному клянусь –

Його ніколи не забуду.

7-      й учень

То ж мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить!

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить.

1-      й учень

Мова! Українська мова...

Вона співуча, лагідна, дзвінка.

Мова! Українська мова!

Єдина, рідна й дорога така!

8-      й учень

Розцвітай же, слово,

І в родині, і в школі!

І на заводі, і в полі.

Пречудесно, пречудово

Розцвітай же, слово!

9-      й учень

Ми – українці – велика родина,

Мова і пісня у нас – солов'їна.

Квітне в садочках червона калина.

Рідна земля для нас всіх – УКРАЇНА!

2-й ведучий. Щодо походження української писемнос­ті сьогодні існує кілька цікавих версій.

1-      й науковець. На території України жили найдавніші племена – пелазги. Вони мали свою звуко-буквенну азбуку, яка претендує на те, щоб вважатися першою в світі. Із другого тисячоліття до нашої ери, на дум­ку вчених, пелазги переселилися до Італії та Малої Азії й занесли сюди свою абетку. В Італії нащад­ками пелазгійських племен стали етруски, відомі високим рівнем розвитку культури й писемності.

2-      й науковець. За допомогою алфавіту етрусків уче­ні розшифрували пелазгійські написи Трипілля. У зв'язку з цим можна припустити, що писемність України походить не з кирилиці IX ст. до н. е., а витоки її сягають періоду другого тисячоліття до н. е. Учені вважають, що це перший етап розви­тку слов'янської писемності, коли слов'яни корис­тувалися рисками та зарубками для письма. Тоді слов'яни були язичниками.

1-й ведучий

У часи ті Бог великий

Не сховавсь в небесній млі,

А усі боги родились

І вмирали на Землі.

Рано вдосвіта на сході

Прокидавсь ясний Дажбог

І ходив-блукав до ночі

Синім степом без дорог.

2-й ведучий

По зелених пишних луках

Велес пас овець гладких,

Грів їх вовною м'якою,

Одганяв вовків від них.

Над дрімучими лісами

По пустелі степовій

Бог Сгрибог літав на крилах,

Грав на кобзі золотій.

1-      й науковець. Найзагадковішим витвором того часу є так звана «Велесова книга» – пам'ятка дохрис­тиянської стародавньої культури, що захищає ві­ру предків-язичників, розповідає про передісторію слов'ян, про їхню боротьбу з ворогами. Її таєм­ницю ще не розгадано. Але будемо сподіватися, що саме

З її начал восходить соборові

Під небеса слов'янський родовід.

І пророста смаглява наша мова

Із первослів про Ігорів похід.

2-      й науковець. Другий етап – після прийняття християнства, коли наші пращури почали писати римськими й грецькими письменами. Але це пись­мо було непристосоване до слов'янської мови. Так було до того часу, поки великими просвітителями слов'ян – братами Кирилом і Мефодієм – не був створений алфавіт. До речі, давню грецьку абетку, яку використали Кирило й Мефодій для створення кирилиці, еліни одержали від пелазгів.

1-      й науковець. Існує два різновиди старослов'янських писемних знаків: кирилиця (названа на честь першовчителя слов'ян) і глаголиця. Кириличний ал­фавіт з XI ст. широко застосовується в літературі східних слов'ян. В Україні перша книга кирилицею була надрукована в Львові 1547 року друкарем Іва­ном Федоровим. І нині кирилиця лежить в основі нашого алфавіту.

Незнайко. Дякую вам за розповідь. Тепер я знаю, що писемність України походить ще з II тис. до н. е., а найдавнішою пам'яткою дохристиянської культу­ри є «Велесова книга».

І ще я знаю, що в основі нашого сучасного алфавіту лежить кирилиця, яку створили два бра­ти Кирило й Мефодій. А правда, що дуже дав­но мову, якою писалися книжки, розуміли не всі українці? Чому так було? Може, вони просто не вміли читати?

2-      й науковець. Дійсно, Незнайко, не всі розуміли. Аз­букою, що склали Кирило й Мефодій, спочатку во­лоділи лише церковнослужителі. З'явилась писемна церковнослов'янська мова. Саме цією мовою леген­дарний монах Нестор почав писати славнозвісний літопис «Повість временних літ».

2-й ведучий. Сучасна ж українська літературна мова остаточно сформувалася на початку XIX ст. І за­чинателем її був Іван Котляревський.

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий,

І вогник, ним засвічений, не вгас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий».

1-      й ведучий (говорить на фоні пісні «Реве та стогне Дніпр широ­кий»). Після появи першої ластівки, «Енеїди» Івана Котляревського, над Україною сходить велика зір­ка українського відродження, яка своєю поетич­ною творчістю освітила не одне покоління. Ймення їй ‒ Тарас Григорович Шевченко.

2-      й       ведучий

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос ‒ більш нічого.

А серце б'ється-ожива,

Як їх почує!.. Знать од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть між люди!

Т. Шевченко

1-      й ведучий. Мова наша! Уся з гомону полів, лісів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гаптована сяйвом місяця, зірок і перетка­на калиною, барвінком і вишневим цвітом. Кожне слово твоє бринить у наших серцях неповторною мелодією.

2-      й ведучий. Українському слову з часів його виник­нення на всіх історичних шляхах доводилося не­легко.

1-й ведучий. Але на його гордо піднесену голову си­палися процеси, циркуляри, укази про обмеження, навіть заборону.

1-й учень

Тебе зачиняли в клітку,

Заковували в кайдани,

Топтали, як топчуть вітку,

Гонили з міського майдану.

Вогнем, залізом холодним

Тобі язика виривали.

Неначе вовки голодні,

Жертву свою шматували.

Тобі закривали дорогу укази і циркуляри.

Стогнала, в журбі вмирала,

Вже ледь живою була,

Та силу життєву дістала

Ти з вічного джерела...

2-й учень

Недовго п'янка свобода бентежила душу нам.

Ярлик «вороги народу»

Вчепили твоїм синам...

Трагічні прийшли тридцяті,

Просіяли смерть і злість.

Назвав хтось Вкраїну ‒ мати,

У відповідь ‒ «націоналіст»!

А потім сини-бюрократи

Втоптали тебе в багно,

Послужливо і завзято

Гонили із школи, з кіно...

Та свіжий вітер повіяв

Квітневим весняним днем,

Тугу твою розвіяв,

Умив тебе теплим дощем.

Цвіти, розвивайся, мово,

Слова-пелюстки розкривай

І в душах людей веселково,

Повноголосно, мов пісня, лунай!

 1-й ведучий. Багатий український народ на перлини народної творчості – казки, прислів'я, пісні.

 2-й ведучий. А я хочу нагадати про гуморески.

Багато слів казали ми про мову,

Чудову нашу материнську, калинову,

Яка для нас ‒ життєвий старт.

Адже ж у нас сьогодні свято,

Тож доречний тут і жарт.

Звучить бандура.

На сцену виходять учні, які виконують гумо­реску П. Глазового «Дід приїхав».

Дійові особи: Дід (чоботи, куртка, за плечима мішок);

про­давщиця (перука, макіяж, фартух).

Автор

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він:

Дід

Покажіть

Кухлик той, що скраю.

Продавщиця

Что? Чєво?

Я нє понімаю.

Дід

Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

Продавщиця

Да какой же кухлік здесь,

Єслі ето кружка?

Автор

Дід у руки кухлик взяв

І нахмурив брови:

Дід

На Вкраїні живете

Й не знаєте мови...

Автор

Продавщиця теж була Гостра та бідова.

Продавщиця

У меня єсть свой язик, Ні к чему мнє мова!

Автор

І сказав їй мудрий дід...

Дід

Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда

В моєї корови:

Має бідна язика ‒

І не знає мови.

Незнайко. Я все зрозумів. Наша мова одна із най­давніших у світі. Вона могутня, глибинна, співуча. Нам її заповіли наші діди й батьки, і ми повинні берегти цей найцінніший скарб.

1-      й ведучий. Рідна мово!

2-      й ведучий. Пресвятая Богородице!

Українець. Мудра Берегине!

Українка. Воскресни! Возродися! Забуяй вічним і ві­щим словом від лісів – до моря, від гір – до степів.

1-й ведучий. Рідна мова – це наша гордість. Бережі­мо її, гордо всім заявляймо: (разом) «Я – українець, син (донька) цієї землі. Я пишаюся цим. Я люблю свій народ, свою землю, свою мову!»

Звучить пісня Т. Повалій «Україно, моя любов»