Гірка пам'ять: Афганістан болить у наших душах

Війна... чужа, неждана, непотрібна.

Геройство. Біль. Дочасна сивина.

Прокляття чаша випита до дна.

Пам'ятаймо, друзі, цих людей до віку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімося низько до землі їм,

Квітами устелимо їх тернистий шлях.

Афганістан...

Ти в наших думках, як птиця в польоті.

Ти в наших серцях, затихлих в скорботі.

Напередодні 23 річниці виведення радянських військ із Афганістану учителями Гаврилівської ЗОШ (Тополя О. В., Іщенко О. М.) було проведено зустріч із краянами – учасниками бойових дій в Афганістані. 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли закінчився відлік великих утрат людських життів.

Народна мудрість говорить: «Людина живе доти, доки про неї пам'ятають». Знаю, що кожен той солдат, кожна родина тих, хто пройшов через страшне пекло Афгану, ніколи не зможуть забути про це. Афганська війна тривала вдвічі довше, ніж Велика Вітчизняна. У тій війні загинуло майже 15 тисяч осіб, 290 воїнів пропали безвісті. А скільки скалічених доль, утрачених мрій, пошкоджених планів на щасливе майбутнє. На цій зустрічі вчителі прагнули донести до юного покоління, яке живе у мирні часи, що мир, воля даються дуже дорогою ціною. Ми усі маємо знати про подвиги наших земляків. Хвилиною мовчання було вшановано світлу пам'ять про тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

Бої закінчилися, а історія – вічна. Афганська війна ще буде жити довго в пам'яті людства,бо її історія написана кров'ю солдатів і слізьми матерів. Сьогодні про цю війну пишуть книги, створюють фільми, учасникам тих важких бойових подій присвячують поезії, пісні, поеми. Але ніхто не може творити пам'ять так, як роблять це самі учасники подій, котрі у 80-х роках минулого століття пройшли через жорстоке пекло афганської війни. Про свої нелегкі часи там, у далеких горах, повідали учням Гуляєв Василь Павлович та Сімейко Віктор В'ячеславович (на фото). Їхня юність промайнула між смертельними кулями-душогубками. Вражаючим є те, що молоді хлопці з повним почуттям гордості йшли служити в армію, бо це було престижем і невід'ємною частиною життя кожного юнака (не так, як зараз). Хлопці знали, куди їх направляють, але вороття не було назад. І тільки віра в Бога, в перемогу, підтримка побратимів по службі допомагала не падати духом, хоча було і поранення, і смерть чатувала на кожному кроці.

Ми, молоде покоління, обіцяємо ніколи не забути,якою ціною завойоване мирне життя. Нашим гостям і всім присутнім побажали і бажаємо здоров'я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у великому домі, який зветься – Україна.