стаття про О. Кобилянську

Царівна української літератури

Так говорять про «орлицю гір зелених Буковини», про Жінку в українському письменстві – Ольгу Юліанівну Кобилянську (1863 – 1942). З нагоди 150-тирічного дня від народження письменниці 27 листопада у Гаврилівській школі проведено відеоурок на тему «Невідоме про відомих». Запрошені учні 9 – 11 класів мали змогу дізнатися, хто така О. Кобилянська, яке вона посідає місце на українському п’єдесталі?

Про творчість цієї людини написано багато, сказано ще більше. Учні під час заходу проглянули презентацію про життя і творчість письменниці, ознайомилися з фотоматеріалами та ілюстраціями різних художників.

Говорячи про творчу спадщину, закликав, щоб учні не обкрадали себе у відчутті прекрасного, щоб скоріше потрапили у полон Краси мистецького Слова.

Знаючи, що О. Кобилянська товаришувала з Лесею Українкою, Н. Кобринською, І. Франком, В. Стефаником, дивуючись такій непересічній особистості, старшокласників більше зацікавило особисте життя авторки багатьох новел.

Кожного розчулила історія про щире, взаємне кохання до Осипа Маковея, але стосунки не розвинулися далі, ніж творча праця... Потім доля поєднала аристократку, Ольгу Кобилянську, з селянським сином – Василем Стефаником, екзотичну квітку і барвінок. Але і цим стосункам не судилося розквітнути.

А потім у 40 років з О. Кобилянською трапилася страшна трагедія – вона перенесла апоплексичний удар, яки спричинив частковий параліч. Але вона і це переборола. До неї сваталися заможні, з-за кордону. Вона відповідала: «Не той. Зовсім чужий…» Чи страшна хвороба розучила закохуватися, але, слава богу, можна було писати…

Після всього прослуханого і побаченого я маю надію, що мої учні захочуть піти у бібліотеку і візьмуть прочитати чи новелу «Природа», чи «Царівну», чи повість «Земля», чи, може, повість з жіночого життя «Людина». А головне, пам’ятаймо, що негаразди минають, а життя триває.

Незбагненною є душа людини. Іще більш незвіданою і таємничою є душа митця. Можливо, саме тому вони досягають й таких висот. Ні, не земних, не матеріальних, а духовних, небесних. І ми знов і знов здіймаємо очі, аби осягнути їх величного глибинного змісту. Саме такою і запам’ятається О. Кобилянська.

Хочеться додати слова В. Сосюри, які він свого часу присвятив «Ользі Юліанівні Кобилянській»:

Орлиці гір зелених Буковини

Привіт од серця й пісні, що цвіте

Й звучить над краєм вільним соколино

Про наших днів майбутнє золоте.

Живіть, творіть ще довгі світлі роки,

Цвітіть, як день у морі прапорів!

Вітає Вас простий щирий спів,

Орлице гір безсмертна, сонцеока!

Федоров С. І., учитель української мови та літератури