Аудіювання, 9 клас

9 клас

Аудіювання

(Науковий стиль)

МАГІЧНА СИЛА СЛОВА

У сиву давнину слову надавалася велика магічна (са­кральна) сила: воно могло зцілити хворого чи зуроченого, допомогти в розв'язанні життєвої проблеми, привернути коханого, а могло й убити. Сьогодні більшість слів та ста­лих виразів ми вже не сприймаємо як сакральні, не знаємо їх первісного значення та функцій. Не секрет, що про­мовляючи слово «спасибі», ми кажемо священну молитву «Спаси тебе Бог».

Своєрідним засобом досягнення мети для первісної людини було використання різної магії — словесної, предметної, дієвої, за допомогою якої відбувався над­природний вплив на той чи інший матеріальний предмет або явище. Як правило, різні типи магії могли тісно вза­ємодіяти. Серед усіх типів магії особливе значення має магія слова, так звана вербальна магія: магічні примовки, заклинання, замовляння, апокрифічні молитви тощо. У цьому випадку слово та ім'я містять у собі реальні сили будь-якого предмета, тобто слово матеріально іс­нує й діє.

Значна кількість висловів, перейшовши з мови са­кральної в буденну, звичайну, на сьогодні втратила своє магічне значення. Наприклад, «Хай Бог боронить», «Бог у поміч», «мир з доріжкою». Люди промовляють ці слова буденно, але підсвідомо знають, що вони насправді можуть уберегти й захистити.

Набагато краще збереглася віра в магічну силу за­клинальних формул-оберегів, мета яких — не дати ви­явитися поганим наслідкам після вимови заборонено­го слова. Велику силу мали слова «правий — лівий». На думку науковців, праве і ліве ще в давніх слов'ян асоціювалося з добрим і злим першоджерелом. За на­родними віруваннями, біля правої руки людини зна­ходиться добрий ангел, а біля лівої — злий; звідси за­борона плювати направо, бо можна відігнати від себе ангела-охоронця.

Під впливом цих вірувань слово «правий» набуло зна­чення всього морального, доброго, справедливого й могут­нього, такого, що має позитивну магічну силу: «...Вийду я за ворота, гляну на праве плече, замкну всім ворогам роти...», — йшлося в одному замовлянні.

Крім того, ще в давньослов'янському фольклорі був за­фіксований священний напрямок зліва направо за рухом сонця, що завжди вважався обереговим.

Вірували люди в магічну силу деяких предметів, і ця сила зреалізовувалася як у предметі, так і в замовлянні. На свято Теплого Олекси (30 березня) існував один звичай. Побачивши журавлів, діти клали на землю червоний пояс (чи хустку з вузлом) і гукали: «Веселик, веселик, колесом, перев'яжи дорогу красним поясом!» Веселиком навесні в українців прийнято було називати журавля (щоб рік не журитися), а червоний пояс доповнював обереговість наведеної примовки. У свідомості українців коло (пояс) було чудовим оберегом від будь-якої нечисті. Пояс носи­ли від дитинства до смерті, йому надавалися численні оберегові функції.

Перев'язуючи хустиною руки молодих, вірили, що їх життя буде довгим і щасливим, бо є «вузли», тобто міцні «узи», що пов'яжуть молодят на все життя в щасливому шлюбі. Відомі випадки, коли під час епідемії села й міста оборювали колом, обходили хресною ходою. Із хворого знімали пояс і кидали на дорозі, щоб хтось підняв і забрав собі всі хвороби. До речі, і донині існує звичай не піднімати на дорозі мотузків, звитих у коло.

Велике сакральне значення мало ім'я людини, що роз­глядалося як своєрідне магічне знаряддя для отримання бажаного результату. За допомогою імені можна було уберігати людину та її господарство від небезпеки, від­ганяти злі потойбічні сили, лікувати, завдавати шкоди ворогам тощо. Ім'я поступово стає магічним, його при­ховують від сторонніх людей, заміняють у разі потре­би. Наприклад, пригадайте, що в українських чарівних казках герой завжди приховує своє ім'я, а дізнавшись, як звуть чарівного коня чи іншого магічного помічни­ка, використовує їхні надзвичайні можливості на свою користь.

Власне ім'я людини є складником її долі. Разом з ім'ям передаються загальні риси характеру людини. Віра в магіч­ну силу слова привела до вірування, що начебто через ім'я можна наділити людину якостями, які відображаються в цій власній назві, тому магічний засіб заміни імені дуже поширений як у слов'янській народній традиції взагалі, так і в українській зокрема. Він пов'язаний передусім з обиранням нового імені, в основі якого лежать уявлення про необхідні для певної людини властивості, зрештою зі своєрідним переродженням людини та обдуренням не­гативних потойбічних сил, отриманням бажаного резуль­тату. Наприклад, назвавши дітей позитивними іменами Живко, Здравко, Зоряна, Мирослава, батьки вірили, що в них буде гарна доля, щасливе життя.

А ось імена померлих родичів вважалися охоронцями роду, тому мали магічну силу. Відповідно до них звертали­ся по допомогу, виголошуючи їхні імена, або просили в них заступництва, вірячи, що померлі родичі оберігають сім'ю від злих сил. Люди, які мають однакові імена, у народ­ній традиції наділялися однаковими властивостями, мали схожі характери й долю; а людина з рідкісним іменем, за народними уявленнями, була наділена надзвичайними властивостями, могла відрізнятися від інших людей над­природними можливостями.

Тож, як бачимо, слово в уявленні первісної людини набувало сакрального значення — його боялися і йому по­клонялися. Вважалося, що воно може вплинути на життя, долю людей, їх здоров'я та поведінку.

(739 сл.)                                                                                                                  (За О. Хомік)