педрада

Федоров С. І.,

класний керівник 6 класу

Гаврилівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів

Школа – територія соціалізації та захисту прав дитини

Соціалізація – це процес, через який дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі суспільства, в якій вона народилася.

«Позакласна робота – шлях до формування особистості з багатим внутрішнім змістом, з високим рівнем соціалізації».

У позакласній роботі із 6 класом використовую різні форми та методи роботи, які дають змогу розкрити потенціал моїх вихованців. Часто практикую виховні години у формі ділової гри або обмін ролями. Діти чудово справляються з театралізованими мініатюрами, вживаються у будь-яку роль, що допомагає більш вільно почуватися у соціумі. Також проводжу свята з рідними та близькими знайомими дітей. Так у класі пройшло свято зустрічі поколінь до Дня людей поважного віку «Запрошуємо на гостини!», до дня 8 Березня, посвята у п'ятикласники. Діти із захопленням сприймають заходи на етнографічну тематику, наприклад, календарно-обрядові свята. Створюють проекти «Мої права та обов’язки», «Як захистити себе у цей непростий час».

Чудово справляють шестикласники з різноманітними інтелектуально-розважальними конкурсами: «Лицарі таврійського краю», «Новорічні перегони».

Проводимо волонтерську роботу. Постійно допомагаємо Онопрієнку О. Т. по господарству. Провели акцію «Чисте довкілля», прибравши обочину дороги між селами. Діти є активними учасниками акцій «Напиши листа учаснику АТО», постійних шкільних ярмарків, різних мистецьких конкурсів. На святого Миколая відвідали дитячий садочок «Ромашка».

Виховна робота у нашому класі цікава та різноманітна, поєднує в собі традиційні форми роботи класного керівника (години спілкування, класні збори, свята, операції, виставки-конкурси, виставки творчих робіт, відверті розмови, інтелектуальні ігри, турніри) та нетрадиційні (тренінги, проекти «Мандруємо нашою Батьківщиною», «Скарби мого народу – скарби моєї душі», фестивалі, калейдоскопи, анкети думок, колажі, пошукові ігри, акції, художні галереї та ін.), застосування яких вимагає організації міжособистісного інтерактивного спілкування в різних видах соціально значущої діяльності: методи педагогічного впливу, методи соціальної взаємодії, методи самоорганізації життєдіяльності школярів.

Із 2014 року впроваджую у виховну систему класу українську козацьку педагогіку, адже це частина народної педагогіки українського народу у вершинному прояві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Так організував у класі спілку «Козацьке братство», у якому діти протягом трьох років (5 – 7 класи) будуть джурами, а з 8 класу стануть козаками. Провідна ідея «Козацького братства» – формування національної свідомості та найкращих його моральних якостей, високої моралі, сили волі, сили духу, любові до рідної землі, свого народу, здатного забезпечити поступ нації, розвиток державності, готовності її захистити, спрямування духовного розвитку на засадах козацької педагогіки.

Наш девіз такий: «Козацькому роду – нема переводу. Він завжди є вірним своєму народу!». Емблема: козак Мамай. Пароль: «Хай козацька мудрість воскреса щоднини. Ти бережи й учи її, дитино!». Пісня: «Сокóли», виконує Медінський Денис.

«Козацьке братство» сприяє та забезпечує згуртованість учнів (за принципом козацького побратимства існує рівність у відносинах); активність (активно включаються у життєдіяльність школи, села); виховання самостійності та відповідальності, формування вмінь та навичок організації своєї роботи, свят, побуту, діють органи самоврядування; усвідомлення себе і свого коріння через дослідження традицій, історії рідного краю, виховання естетичних смаків та етичних норм (культура, спілкування, поезія, спів, поведінка, постава).

Неабияку підтримку відчуваю від батьків у проведенні будь-яких заходів. Вони зробили ремонт у кабінеті, а учні з бережливістю ставляться до шкільного майна. Також батьки спонсорують своїм дітям поїздки та екскурсії. Ми відвідали «Зелені хутори Таврії», Миколаївський зоопарк, Херсонський обласний ляльковий театр, побачили відкриття головної ялинки, розважалися на льодовому катку. Плануємо відвідати національний заповідник «Хортиця», в Умані дендрологічний парк «Софіївка».

Використовую різні методи проведення батьківських зборів: батьківські лекторії, тематичні консультації, анкетування. Тема зборів повинна хвилювати батьків, тоді збори проходять з інтересом та подальшою користю.

З’єднуючим ланцюгом між школою та усіма батьками є батьківський актив, який щиро допомагає в організації відпочинку дітей, бере участь у всіх організаційних питаннях.

Для життєдіяльності класного співтовариства істотне значення має участь у всіх шкільних заходах. Проводяться спільні позакласні заходи з учнями старших класів, класний колектив беруть участь у всіх шкільних святах, декадах і тижнях, конкурсах. Момент змагання, наприклад, під час проведення спортивних заходів з учнями інших класів, також працює на об’єднання класного колективу.

Додаток 1

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ПРАВА ДІТЕЙ

Кожен з нас, і дорослий і малий, є повноправним членом суспільства, його невід’ємною частиною, вільним і рівним у своїй гідності та правах.

Першим кроком для повної реалізації себе як повноцінного громадянина є ознайомлення з основними правами та обов’язками.

Адже, щоб запобігти порушенню своїх прав, а в разі порушення – захистити, то потрібно їх знати.

Для забезпечення дітям можливості визначити себе як особистість і реалізувати свої можливості в безпечних і сприятливих умовах, в середовищі сім’ї або опікунів, для підготовки їх до життя у вільному суспільстві та захисту дітей створено ряд документів на державному та міжнародному рівні.

Насамперед, почнемо з того, що в Україні Конституцією 1996 року офіційно закріплено право кожної людини на життя (ст. 27). В діючому законодавстві України регулюються такі аспекти цього права: по-перше, заборона здійснення медичними працівниками евтаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань; по-друге, наявність кримінальної відповідальності за позбавлення життя, зараження вірусом імунодефіциту людини та за інші злочини проти життя людини.

Частина 2 статті 28 Конституції України закріпила положення про недопустимість катування, жорсткого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання.

Згідно з частиною 3 статті 28 Конституції України жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Тобто забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув’язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на людях, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою досліду.

Значну кількість особистих прав людини охоплює поняття “недоторканість особи”, яке розглядається, з одного боку, як право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29), а з другого, як право на охорону особистого та сімейного життя (ст. 32).

Право на свободу включає такі аспекти, як гарантії від незаконного арешту та затримання, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право залишати Україну та повертатись в Україну.

Недоторканість особистого життя означає, що ніхто без згоди громадянина не має права втручатися в його особисте життя, обмежувати його подружні, родинні, інтимні та інші прояви індивідуальної активності.

Серед норм законодавства України, що стосуються охорони особистого життя, слід окремо виділити такі.

Недопустимість збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, право громадян знайомитися із відомостями про себе. Тобто забороняється збирання відомостей про особу, якщо немає її попереднього погодження. Ви маєте право:

- знати під час збору інформації, які відомості про Вас, з якою метою, як, ким, з якою ціллю використовуються;

- заперечувати достовірність, повноту, доречність інформації.

Не припускається без згоди батьків або осіб, що їх замінюють, розповсюдження інформації про неповнолітніх, які здійснили злочин, про злочини щодо неповнолітніх, а також про самогубство неповнолітніх, якщо така інформація дає можливість ідентифікувати (розпізнати) особистість.

Право на збереження лікарської таємниці (ст. 31), за яким медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості.

Недоторканість житла (ст. 30). Це означає, що ніхто не має права знаходитися у чужому житлі проти волі його мешканців.

Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31).

Конституція закріплює свободу думки і слова, світогляду і віросповідання (ст. 34).

Свобода слова – це вільне вираження поглядів та переконань.

Свобода думки передбачає відсутність державної ідеології, нав’язаної громадянину як юридичний обов’язок.

Щодо питання свободи віросповідання, то законодавством України встановлено, що батьки мають право за взаємною згодою подружжя виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Також закріплено право навчатися релігійного віровчення та здобувати релігійну освіту. Зазначимо, що церква та релігійні організації відокремлені від держави, а школа від церкви.

Частина 1 ст. 52 Конституції України передбачає рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Правовий статус дитини, окрім Конституції України, визначають ряд законів і підзаконних нормативних актів, які забезпечують розвиток дітей, встановлення гарантій і пільг для “маленьких громадян” нашої держави.

В Законі України “Про громадянство України” від 18.01.2001 року зазначено, що “дитина – особа віком до 18 років”.

В цивільному та сімейному законодавсті України поняття особи, що не досягла 18 років визначається поняттями“малолітньої” та “неповнолітньої”.

Відповідно до Цивільного кодексу України малолітньою є особа, яка не досягла 14 років та наділена частковою дієздатністю.Малолітні мають право:

- самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

- здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Неповнолітньою є фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років та наділена неповною дієздатністю.

Неповнолітні особи крім правочинів, що можуть вчиняти малолітні особи, мають право:

- самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;

- самостійно розпоряджатися майном, яке вони придбали на свій заробіток, стипендію чи дохід, за винятком нерухомих речей і транспортних засобів;

- з 16 років вправі влаштуватись на роботу;

- самостійно здійснювати права автора творів науки, літератури, мистецтва, права на об’єкти промислової власності чи власності на інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються законом;

- бути учасниками та засновниками юридичних осіб;

- за нотаріально посвідченою згодою батьків здійснюють угоди стосовно транспортних засобів або нерухомого майна, яке їм належить;

- за згодою батьків розпоряджатися коштами, що внесли інші особи на їхнє ім’я в банківські установи.

Закон України “Про охорону дитинства”, прийнятий Верховною Радою України 26.04.2001 року на виконання Конвенції про права дитини, завданням якого є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні, забезпечує кожній дитині право:

- на житло – діти-члени сім’ї наймача чи власника житлового приміщення – мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником чи наймачем;

- на майно – кожна дитина в тому числі і усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і коштів батьків чи одного з них, у випадках їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими, незалежно від місця проживання; дитина, батьків якої позбавлено батьківських прав, не втрачає права на наслідування їхнього майна у випадку визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісті відсутніми, дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Батьки або особи, які їх заміняють, не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати угоди, що зачіпають майнові та житлові права дітей та належать нотаріальному посвідченню чи спеціальній реєстрації.

Окрім вищезгаданих, дитина має й інші, передбачені Сімейним кодексом України, Законом України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”, Законом України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Законом України “Про освіту” права. А саме:

- бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім’ї;

- власності на майно, придбане батьками або одним з них для забезпечення розвитку, навчання та виховання (одяг, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання);

- висловити свою думку щодо способу управління її майном та на відшкодування матеріальних збитків за шкоду, завдану її майну;

- з 14 років брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання, а також і на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними;

- з 16 років змінити своє прізвище та ім’я у порядку, встановленому законом;

- з 14 років вільно самостійно пересуватися по території України і вибирати місце перебування;

-  з 16 років вільно самостійно виїжджати за межі України;

-  з 6 до 18 років об’єднуватись у дитячі громадські організації;

-  з 14 до 35 років об’єднуватись у молодіжні організації;

-  противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї;

-  звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій, а з 14 років – безпосередньо до суду.

Додаток 2

ПРОФІЛАКТИКА ПРАВОПОРУШЕНЬ СЕРЕД ДІТЕЙ

На жаль, заходи, спрямовані на охорону дитинства, у порівнянні з подоланням економічної кризи, відходять на другий план. На цьому етапі держава неспроможна належним чином захистити неповнолітніх, які потрапляють у вир насилля, жорстокості, наркотиків та сексуальної експлуатації.

У результаті пошуку ефективних заходів протидії злочинності виявилося, що головним інструментом має стати попереджувальна (запобіжна) діяльність. Але шляхи її реалізації та запровадження таких заходів – це досить важкий і тривалий процес.

Попередження злочинності – це кримінологічна категорія, яка означає історичну систему об’єктивних та суб’єктивних передумов локалізації і скорочення злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, причин та умов, що його породжують.

Використовуючи традиційний підхід, особливу увагу слід звернути на профілактику злочинності неповнолітніх, яка включає заходи, спрямовані на виявлення, усунення, послаблення та нейтралізацію криміногенних факторів, а також корекцію поведінки людей, гіпотетично спроможних вчинити злочин.

Враховуючи різноманітність причин та умов, які призводять до злочинів, можна зробити висновок, що ефективність профілактичних заходів багато в чому залежить від спільних зусиль медиків, юристів, педагогів, психологів, працівників правоохоронних органів, служб в справах неповнолітніх, місць виконання покарань та інших причетних до цього структур, що є суб’єктами попереджувальної діяльності.

При розробці профілактичних заходів слід враховувати всі фактори, що сприяють потраплянню неповнолітніх в групу ризику жертв розпусних дій, зокрема, такі як: вживання алкоголю та наркотиків, аморальна поведінка батьків; жорстоке поводження батьків зі своїми дітьми; активні дії дорослих щодо залучень неповнолітніх до злочинної діяльності; втягнення дорослими неповнолітніх в заняття проституцією; відставання в психічному розвитку дитини, що часто сприяє великому впливу на неї злочинців; наявність членів родини, що страждають на психічні захворювання.

Сім’я, як базовий інститут суспільства та безпосередній суб’єкт попереджувальної діяльності, відіграє головну роль у ранній соціалізації дітей, тобто залученні їх до позитивного соціального досвіду з дитячого віку. Основним змістом профілактичної роботи в сім’ях має бути оздоровлення відносин та усунення обставин, які перешкоджають сім’ї належним чином здійснювати ранню соціалізацію дітей.

Важлива роль в здійсненні профілактичної роботи з неповнолітніми належить державним органам у справах сім’ї та молоді, кримінальної міліції та служби у справах неповнолітніх, які систематизують облік неблагополучних сімей і проводять з ними відповідну профілактичну роботу, поповнюють банк даних про дітей, які перебувають у складних побутових умовах, проживаючи в таких сім’ях, а також про сім’ї, які не виконують належних їм функцій.

З метою запобігання та профілактики злочинності серед неповнолітніх, навчальні заклади, що займають не останнє місце серед виховних та попереджувально-профілактичних установ повинні:

1) впроваджувати сучасні, особистісно зорієнтовані методи і форми організації навчально-виховного процесу;

2) активізувати роботу шкільних батьківських комітетів з питань підвищення відповідальності батьків за неналежне виховання, навчання і розвиток дітей;

3) виносити на розгляд батьківських зборів такі питання: заохочення і покарання в сімейному вихованні, роль батьків у вихованні негативного ставлення дітей до вживання алкоголю, нікотину, наркотиків;

4) контролювати відвідування учнями навчальних занять, з’ясовувати причини їх пропусків, вчасно доводити до відома батьків інформацію про порушення учнями правил поведінки;

5) виявляти дітей, які займаються бродяжництвом, брати на облік, проводити з ними індивідуальну роботу;

6) вести банк даних дітей, які стоять на обліку в кримінальній міліції та на внутрішкільному обліку;

7) практичному психологу проводити анкетування та психолого-педагогічне діагностування серед учнів по виявленню причин схильності їх до шкідливих звичок і намічених напрямків корекційної роботи з учнями, які мають шкідливі звички;

8) практичному психологу на кожного учня, схильного до правопорушень, який стоїть на обліку в кримінальній міліції вести картку особистого обліку і проводити з ним відповідну роботу;

9) проводити систематичні зустрічі з представниками правоохоронних органів. Створювати належні умови для проведення постійно діючого правового лекторію;

10) один раз на навчальний рік проводити предметні тижні з основ правознавства, тиждень або день правових знань;

11) проводити анкетування батьків з метою виявлення труднощів та проблем у правовому вихованні учнів;

12)  систематично проводити педагогічний і юридичний всеобуч батьків;

13) в бібліотеці школи оформляти виставки юридичної літератури на різні правові тематики.

Приємно відзначити той факт, що держава на сьогоднішній день розуміє важливість вирішення цього питання і бачить його реалізацію спільною із суспільними структурами. Це дуже правильний крок на шляху будівництва суспільства, в якому органи державної влади і народ будуть дотримуватися встановленої законності і порядку. Якби держава вибрала інший шлях і самостійно вирішувала це питання, спираючись тільки на офіційно підпорядковані структури, то, на сьогоднішній день, ми б мали обмежену сферу реалізації процесу правового виховання, що не доходила б повною мірою до народних мас – основних виконавців правопорядку.

Залучаючи суспільні структури до вирішення цього питання держава тим самим піднімає і підтримує активність народу.

Налагоджено партнерські взаємовідносини з багатьма органами як місцевого самоврядування так і виконавчої влади, в обов’язок яких входять питання роботи з молоддю і сім’єю, виховання підлітків, роботи з неповнолітніми. Досягнуті практичні результати в процесі правового виховання неповнолітніх, соціально-психологічної реабілітації дітей з девіантною формою поведінки. Напрацьовані й апробовані на практиці ефективні методики і форми виховання дітей різних категорій.