Хай козацька мудрість воскреса щоднини

Хай козацька мудрість воскреса щоднини

Мета. Донести до учнів поняття козацької етики та моралі, виховувати повагу до народних традицій, моральних цінностей та правової культури українців.

Вислови.

-   За рідний край - хоч помирай!

-   То лицарська справа - не кривить душею.

-   Нехай живе усім на втіху

Старий козацький заповіт:

«Хто помира щодня від сміху,

Той буде жити до ста літ!»

Вчитель. Шановні учні! Сьогодні ми з вами прово­димо годину спілкування на тему: «Хай козацька му­дрість воскреса щоднини». До цієї зустрічі ми, звіс­но, готувалися. І от перша група, яка займалася іс­торичною розвідкою, зробить повідомлення і нагадає нам, хто ж такі козаки.

1-а група. Повідомлення «Історична розвідка»

Тих українських людей, що лишились безпритуль­ними після татарської руїни і, які, взявши зброю до рук, почали виходити в степ і давати одкоша тата­рам, прозвали козаками, що мовою східних народів означало «вільна, рухлива людина». У перші десятки літ свого існування козаки гуртувалися здебільшо­го біля замків князів Острозького, Вишневецького і з ними виходили битися проти ворогів. Людей, що йшли в козаки, дедалі більшало. Одна з певних істо­ричних дат – 1550 рік, коли козаки осіли першим кошем на Дніпрі і обрали єдиного кошового. Так виникла Січ – козацька республіка, яка від легендарного Байди до останніх трагіч­них днів царського поруйнування була не­вгасною надією всього українського на­роду, вогнищем, де гартувався дух і воля українців.

Учитель. Загальнонаціо­нальним ідеалом на довгі часи в Україні став запоро­зький козак – лицар честі й мужній захисник Бать­ківщини. У ньому народ втілив своє споконвічне прагнення до волі, своє розуміння національної гідності українця.

«Козаку найперше – воля, Козаку найперше – честь».

Козак є уособленням народного розуміння фізичної вправності, чоловічої вроди, а та­кож високих моральних якостей – патріотиз­му, поваги до старших, співчуття до покривджених, почуття справедливості, товариськості, душевної щедрості й гумору. Козацька система виховання, козацький вишкіл, що мали міс­це в Запорозькій Січі, поширилися по Україні і стали набутком усіх поколінь нашого народу.

Учениця. Палка любов до Вітчизни, мужність у бо­ротьбі за волю – одна з основних заповідей козацької моралі.

Освятися, наша воле, кров'ю побратимів,

Щоб сталевим синім свистом день пітьму роздимів –

Краще голову згубити, ніж згубить пістолі:

Нащо здалась козакові голова без волі?

Нащо йому крута шия, щоб ярмо носити?

Нащо ноги – щоб тягати сковано, кайданно?

Нащо тіло – щоб клювали канчуки несито?

Нащо руки – щоб панові золото складали?

Нащо життя, коли зжити його не для себе,

Коли тобі не визріє пісня серед степу,

Коли мова задихнеться, як жита в безводді –

Нащо усе козакові, коли він без волі? (Михайло Чхан)

Учень. У козацьких сім'ях прищеплювали ці чудові риси змалку через найзрозуміліше – любов до матері, любов до сім'ї, любов до рідної домівки. Давайте при­гадаємо народні прислів'я та приказки.

• Хто не слухає матір, той слухає біду.

• Як матір покинеш, то й сам загинеш.

• Негідником той називається, хто рідної домівки цурається.

• Свій край, як рай.

• Лучче на своїй стороні кість­ми лягти, ніж на чужині слави натягти.

(Учні наводять приклади).

Учениця. Найкращою спад­щиною, яку залишає кожна людина, є її діла, те, що зробили її працьовиті руки чи розум. В Україні здавна цінували працю. У народі завжди застерігали: якщо хочеш мати виродка у своїй сім'ї, дай синові чи дочці все, що вони хо­чуть, і позбав їх можли­вості працювати.

У козацьких сім'ях працювали усі без ви­нятку, крім тяжко­хворих.

Праця – це основа мо­рального здоров'я лю­дини. Тому в народі за­суджували і висміювали і неробство. (Учні виконують українські пісні «Грицю, Гри­цю, до роботи», «Гарна господиня», «Вийшла заміж молодою» ).

Вчитель. У ті часи в середовищі козаків досить рід­ко виникала проблема «батьки – діти», яка в наш час набула актуального значення і часто вирішу­ється дуже болісно для обох сторін. По-перше, у ті часи сім'ї були більш згуртовані працею, а по-друге, обов'язковим елементом виховання у козацькій ро­дині було виховання поваги до батьків, до старших. Яскравим прикладом того, як козаки виховували в підлітків повагу до старших є епізод із роману Ан­дрія Чайковського «Сагайдачний».

Учениця (зачитує). Князь Острозький був у незви­чайно добрім і веселім настрої...

-   Ти в чім мистець, молодий хлопче? – питає князь, звертаючись до Марка.

-   Він мистець на шаблі, – закричали всі.

-   Ану, давайте шаблі! – каже весело князь. Прине­сли шаблі, а князь каже:

-   Бери, хлопче, шаблю, поміряємось.

Марко стояв, як на розпеченому вугіллі. Шаблю брав несміливо в руки.

-   Бери, не соромся, це лицарське діло.

Марко ще більше збентежився, взяв шаблю. Всі ди­вилися в напруженні, що з того буде, але Марко по­клав шаблю під ноги князя і сказав:

-   Я не смію...

Князь був тим задоволений.

-   Гарно, синку, що ти вмієш шанувати і вік мій, і стан. Хай тебе Бог благословить.

Учитель. Одним із важливих елементів виховання ко­зака було його ставлення до жінки. Давайте послухаємо учнів, які провели лірично-жартівливу розвідку.

2-а група. Лірично-жартівлива розвідка

Те, що на Січі ні разу не було жодної жінки, навіть цариці-імператриці – історичний факт. Жоден козак не міг завести на Січ жінку, навіть матір чи рідну сестру. Та це не означало, що козаки були жінконе­нависниками. Навпаки, до жінки козаки ставилися неначе до богині. Недарма їхньою покровителькою була Матір Божа. Січ січчю, а козацькі весілля все ж наставали. Скільки пісень склали козаки, скільки годин вони вистояли, висвистуючи, мов соловейко, під вікнами у своїх коханих, скільки гарбузів вони отримали!!! І все це заради жінок! Не кажемо вже про неймовірні подвиги, про які розповідали козаки, ба­жаючи заслужити палкий поцілунок коханої!

(Виконують українські пісні про кохання).

Учитель. «Нема щастя без здоров'я». Це була одна з найпоширеніших приказок в Україні. Як ви думаєте, чому?

Учень. Козаки особливу увагу приділяли здоров'ю та фізичному розвитку дітей. А чому? Тому що жили козаки в умовах постійних воєн, нападів із боку тур­ків, татар та поляків. І щоб вижити, їм просто необ­хідно було мати силу і витривалість. Та що значить сила без розуму? У народі з покоління в покоління передавалися казки, легенди, думи про людей, на­ділених надзвичайною силою – Кирила Кожум'яку, Федька Ганджу Андибера, Котигорошка. Чому в на­роді особливо любили цих героїв? Бо вони боролися із злом, захищали слабших, поєднували в собі силу та розум.

Вчитель. Ми з вами побачили, як наш народ працю­вав, воював, виживав. А що ж допомагало українцям витримати, не зламатися, не зненавидіти весь світ? Звичайно, гумор!

Гумор – невід'ємна риса вдачі українців. Він засвід­чував ознаки життєздатності, здорової моралі народу, який у найскрутніші моменти не впадав у відчай, а мав силу сміятися.

Гумористичні сценки

Одного разу найняв піп бідного козака на робо­ту. Попадя на обід приготувала смачну локшину з м'ясом. Козак до роботи був не дуже швидкий, а як сів їсти, то щоразу й тягне з миски по два шматки м'яса.

Не стерпів піп:

-   А що це ти, козаче, по два шматки м'яса тягнеш?

-  Та що ж я, батюшко, з глузду з'їхав, щоб по три шматки брати!

* * *

Слуга, не спитавши дозволу, підсів на воза, на яко­му сиділи піп та писар.

Їздовий його побачив і закричав:

-  Зійди з воза ти, осле! Не бачиш, що вже два си­дять на нім!

* * *

Був собі такий батюшка, що ото прийдуть робітни­ки снідати, поснідають, він і каже:

-  Сип їм заразом і обідати.

Поїдять вони ще трохи.

-   Та сип їм заразом і вечеряти.

А що вони вже там з'їдять? Ото поїдять вони за­разом, він їх тоді цілий день на роботі мордує, хіба який води одірветься напитися.

От найнявся до того батюшки козак. Уранці посіда­ли снідати. Поснідали.

-   Сип тепер їм ще й обідати, – каже батюшка.

Пообідали вони.

-   Давай же їм заразом і вечеряти.

Повечеряли.

-   Ну, а тепер, – каже піп, – ідіть на роботу.

-  Е, ні, – каже козак, – добрі люди після вечері спати лягають. Лягайте, хлопці!

Народна мудрість

Дурнів ні сіють, ні орють, вони самі родяться.

Не купити ума, як нема.

Обіцянка – цяцянка, а дурневі – радість.

На людях – Ілля, а вдома – свиня.

У бороді гречка цвіте, а в голові й на зяб не орано.

Мовчи глуха, менше гріха.

Дорогі ліки помагають: як не слабому, то лікареві.

Як їсть, то впріє, а як робить, то змерзне.

Поможи, Боже! – А ти не лінуйсь, небоже!

Сюди ник, туди ник – та й день невелик.

Покрова Пресвятої Богородиці

Свято встановлено на честь Божої Матері, яка зняла зі своєї голови білу хустку – Покрову – і розкинула її над людьми в церкві, одночасно молячись за їхнє спасін­ня. Саме ця біла Покрова і стала своєрідним оберегом України.

Вперше культ Богоро­диці увічнив Ярослав Му­дрий при будівництві Свя­тої Софії та Золотих воріт у Києві. Найбільшої попу­лярності цей культ досяг у ХVІІ-ХVШ ст.

В Україні це велике на­родне свято. У багатьох селах на честь Покрови бу­дували й освячували хра­ми, зводили села.

У сільському побуті на Покрову завершувалися польові роботи, переходи­ли до зимового утримання худоби.

Покрова – це час пере­важної більшості весіль. За прадавньою традицією вважалося, що осінь – найблагодатніша для весільних гулянь пора. Із давнини прийшло переконання, що як По­крова накриває траву листям, землю снігом, а воду льодом, так і дівчат повинна накрити вона шлюбним вінцем.

Дівчата, які хотіли заміж, молилися:

Свята мати Покровонько,

Накрий мою головоньку,

Хоч ганчіркою,

Аби не зосталася дівкою.

Свята мати Покровонько,

Завий мою головоньку,

Чи в шматку, чи в онучу –

Най ся дівкою не мучу!

Свята Покрово,

Почорніть мені брови,

А личко біле єсть,

Якби й ще був у мене тесть.

На Покрову дівчата бігли до церкви й ставили свічку, хто першою поставить – раніше заміж вийде.

Свято Покрови було й останнім терміном на­йманих робітників, які мали працювати від весняного Миколи (22 травня) і до Покрови. Останній день був і початком укладення нової угоди на наступний рік. Тому цього дня заро­бітчани влаштовували пишні колективні святкування.

Церква Святої Покрови була головним храмом За­порозької Січі, а храмове свято Богородиці Покрови – улюбленим святом коза­цтва.

Святу Покрову запорож­ці вважали своєю покрови­телькою, а значить, і хоро­нителькою всієї України. Саме на Покрову молоді вояки складали військову присягу.

Йдучи в похід, запорожці завжди брали із собою ікону Божої Матері, яку вважали своєю заступницею в дале­ких походах. Під покровом Богоматері вони не боялися ні розбурханої морської сти­хії, ні злих ворожих сил.

Свою відмову від шлюбу запорожці порівню­вали з високим Божим призначенням Діви Ма­рії. Її зображення завжди було на хрестах, які носили козаки. Як стверджує Дмитро Яворницький, за час існування Січі на Запорожжі було 13 цер­ков Покрови Богородиці.

Після зруйнування Січі 1775 року, йдучи за Дунай, козаки також узяли із собою образ Пре­святої Покрови. Українська повстанська армія (УПА) день Святої Покрови обрала за своє свя­то – День зброї.

Таким чином, Покрова набула значення не тільки релігійного, а й національного свята. Його урочисто відзначає й нинішнє українське козацтво.

Прислів'я та прикмети, пов'язані з Покровою:

Настали жнива – лежить баба нежива, а при­йшла Покрова – стала баба здорова.

Прийшла Покрова – всохла діброва.

Якщо на Покрову вітер віє з півночі – зима буде холодною і з великими снігами, а як з пів­дня – то теплою.