21 лютого – Міжнародний день рідної мови
Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас передусім повинен створити в своїй душі світлицю, в якій зберігається найцінніший скарб – МОВА.Люди говорять різними мовами. Їх нараховується приблизно 6 тисяч. На жаль, філологи застерігають, що у ХХІ столітті щонайменше 40% цих мов вимруть. А це страшна втрата для людства, бо кожна мова – це геніальний прояв людського духу, унікальне бачення нашого світу.Девід Кристал, один із світових експертів із питань мов, автор книги «Мовна смерть», вважає, що мовна різноманітність – це унікальна річ, і втрата кожної мови збіднює цей світ.Мовна різноманітність – це еквівалент людської різноманітності. Людство зазнало такого успіху на цій планеті завдяки тому, що воно спроможне пристосуватися до найрізноманітніших обставин. Мова – це інтелектуальний еквівалент наших біологічних можливостей. Дуже важливо, щоб наш розум весь час працював, і один шлях, яким можна здійснити це через мову – подивитися, як кожна мова по-різному охоплює бачення світу. Щоразу, коли втрачаємо якусь мову, ми втрачаємо унікальне бачення світу.21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно увійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. Себто, святкуємо це свято з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні. Рідне слово – це найдорожчий скарб людини. Цю думку неодноразово підкреслювали відомі культурні діячі. Але найглибше її розкрив Панас Мирний: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка живого духу, багата скарбниця, в яку народ вкладає і своє давнє життя, і свої сподіванки, і свій розум». Нашу українську мову Володимир Самійленко називав «діамантом дорогим», Дмитро Білоус – «дивом калиновим», а Володимир Сосюра – «мовою солов’їною». Вона – життя духовного основа, як підкреслював Максим Рильський.Навіть німецький педагог Гердер писав: «Хто не любить рідну мову, її солодких звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людина».Отже, людина, яка любить свій народ – є громадянином своєї держави, повинна добре володіти рідною мовою, бо, як зазначав французький письменник-просвітитель Вольтер, за шість років можна вивчити всі європейські мови, а рідну мову треба вчити все життя, щоб засвоїти всі її невичерпні глиби-ни.
Мова – духовний скарб нації. Це не просто засіб людського спілкування, це те, що живе в наших серцях. Змалечку виховуючи в собі справжню людину, кожен із нас передусім повинен створити в своїй душі світлицю, в якій зберігається найцінніший скарб – МОВА.Люди говорять різними мовами. Їх нараховується приблизно 6 тисяч. На жаль, філологи застерігають, що у ХХІ столітті щонайменше 40% цих мов вимруть. А це страшна втрата для людства, бо кожна мова – це геніальний прояв людського духу, унікальне бачення нашого світу.Девід Кристал, один із світових експертів із питань мов, автор книги «Мовна смерть», вважає, що мовна різноманітність – це унікальна річ, і втрата кожної мови збіднює цей світ.Мовна різноманітність – це еквівалент людської різноманітності. Людство зазнало такого успіху на цій планеті завдяки тому, що воно спроможне пристосуватися до найрізноманітніших обставин. Мова – це інтелектуальний еквівалент наших біологічних можливостей. Дуже важливо, щоб наш розум весь час працював, і один шлях, яким можна здійснити це через мову – подивитися, як кожна мова по-різному охоплює бачення світу. Щоразу, коли втрачаємо якусь мову, ми втрачаємо унікальне бачення світу.21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Це відносно молоде свято – до календарів усього світу воно увійшло тільки у 1999 році. І в Україні воно почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. Себто, святкуємо це свято з присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні. Рідне слово – це найдорожчий скарб людини. Цю думку неодноразово підкреслювали відомі культурні діячі. Але найглибше її розкрив Панас Мирний: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка живого духу, багата скарбниця, в яку народ вкладає і своє давнє життя, і свої сподіванки, і свій розум». Нашу українську мову Володимир Самійленко називав «діамантом дорогим», Дмитро Білоус – «дивом калиновим», а Володимир Сосюра – «мовою солов’їною». Вона – життя духовного основа, як підкреслював Максим Рильський.Навіть німецький педагог Гердер писав: «Хто не любить рідну мову, її солодких звуків свого дитинства, не заслуговує на ім’я людина».Отже, людина, яка любить свій народ – є громадянином своєї держави, повинна добре володіти рідною мовою, бо, як зазначав французький письменник-просвітитель Вольтер, за шість років можна вивчити всі європейські мови, а рідну мову треба вчити все життя, щоб засвоїти всі її невичерпні глиби-ни.
Немає коментарів:
Дописати коментар