В. Голобородько "Лис", "Золота птаха" /8 клас УЛ із поглибленим вивченням/

Василь Голобородько

ЛИС

	Жив один лис, який умів писати, і він писав у шкільному зошиті про осінь: носив під пахвою зошит і олівець за вухом і сідав на пні, коли бачив, що ще один листок упав. Коли бачив гніздо без птахів. Коли мерзли пальці і груди, грівся над багаттями глиняних круч. Коли лягав спати, зошит клав під голову і згадував, що він побачив за увесь день. А того ранку прокинувся і побачив сніг, і заховав він зошит до наступної осені. * * *

Василь Голобородько: мій коротенький коментар до мого вірша "Лис".

На перший погляд вірш не є поетичним, а більше схожий на прозу. Не буду тут говорити про суто технічні прикмети (регулярний розмір, рими, строфіка і т. ін.), за якими більшість читачів і відносять ті чи інші тексти до поезії, ігноруючи чи не беручи до уваги інші, більш суттєві ознаки поетичності. Дехто навіть пропонує вважати віршем уривок будь-якого прозового тексту, тільки записавши його, як верлібр, тобто текст поділеним на окремі синтагми.
Цей вірш за насиченістю тропікою ніяк не можна вважати прозовим. У плані вираження його міститься три кода.
Перший код, зооморфний (уособлення) код "лиса", який конкретизується лексемами: жив, пахва, бачити, мерзнути, спати, голова, прокидатися, ховати.
Другий код, антропоморфний (уособлення) код самого мене, ліричного героя, який конкретизується лексемами: жив, умів писати, шкільний зошит, носити під пахвою, носити за вухом олівець, сідати на пні, бачити, пальці і груди, мерзнути, грітися, лягати спати, класти зошит під голову, згадувати, побачити, прокидатися, бачити, ховати зошит.
Третій код, код природний (спостереження) осені, який конкретизується лексемами: осінь, пень (метонімія лісу), листок упав, гніздо без птахів, мерзнути, наступна осінь.
Ліричний герой у цьому вірші говорить не від першої особи (ліричне "я"), а від третьої, обєктивованого "він", тобто "лис". Для розуміння вірша це важливо, автор тут мислить себе не людиною, а лисом, тобто "лис" є зооморфною метафорою мене, ліричного героя, тому "лис" і має так багато антопоморфних ознак (другий код). Чимось дуже важливим у житті автора викликана ота нехіть, небажання, жити у людській іпостасі, і це треба сприймати як втечу від реального світу, але ні в якому разі не від якихось конкретних загроз, які походять від світу.
Бути лисом - не бути людиною, отже, не бути взагалі, втеча від світу.
"Лис" не є реальним лисом, бо в його поведінці багато хибних пресуппозицій, а це, як відомо, сигнал реципієнтові про те, що повідомлення треба сприймати не буквально, а тільки переносно, тобто "лис" є і метафорою осені на підставі кількох спільних ознак лиса і осені, лис: той, хто рудий/червоний і осінь, метонімії осені, дерева/листя теж иають таку ознаку через забарвлення. Репліка цієї ознаки у метафорі "багаття гляняних круч".
"Лис" - метафора мене, ліричного героя, а також метафора осені.
Осінь є порою відходу, проминання у природі, у цьому вірші є символом відходу, проминання, втрати чогось у моєму житті, житті ліричного героя.
Перехід від об"ктивних спостережень над змінами у природі до своїх внутрішніх переживань, якихось душевних втрат, міститься у фіксації змін у природі у шкільному зошиті (основне, головне, бо було початком у житті мене, ліричного героя), який є метонімією мене, ліричного героя.
Зміни в природі не можна спинити, а тільки спостерігати та фіксувати.
Здавалось би, "сніг", що випав уранці, кладе край усім втратам моїм, ліричного героя, але "зошит" (очевидно, із ще незаповненими сторінками) я, ліричний герой, ховаю знову до наступної осені, яка буде такою ж, тобто порою втрат.
Лінійний час, завдяки якому є можливість покинути якесь місце і перейти в інше (наступний рік, весна, літо і т. ін.) у цьому вірші не присутній, натомість є час циклічний (від осені знову до осені), що також є метафорою якогось безвихідного стану мене, ліричного героя.
Якесь безкінечне викочування каменя на гору, без перемоги над таким станом, який пропонує Камю.
Таким є план змісту цього вірша. 

Василь Голобородько

ЖИВ ОДИН ЛИС, ЯКИЙ УМІВ ПИСАТИ

Жив один лис, який умів писати
і він писав у шкільному зошиті про осінь

носив під пахвою зошит
і олівець за вухом і сідав на пні

коли бачив, що ще один лист упав
або бачив гніздо птахів

Коли мерзли пальці і груди
грівся над багаттями глиняних круч

Коли лягав спати зошита клав під голову
і згадува що він побачив за увесь день

а того ранку прокинувся і побачив сніг
і заховав він зошита до наступної осені.

ЗОЛОТА ПТАХА

У квітні
білим небом вишневого молока
літають золоті птахи:
золоті птахи дахів.
Вони політають-політають
і, як голуби, знову сідають на хати.
Аж якось одна золота птаха
прилетіла із білого неба до мене
і забрала мої руки, моє серце,
мої очі і мій спокій.
І потім зникла у білому небі.
Довго я ходив,
довго ходив –
аж поки знайшов ту птаху золоту.
Віддай, птахо золота,
мої руки, моє серце,
мої очі і мій спокій..."
А з-під крил птахи золотої
випурхнуло дівча:
маленьке-маленьке –
у чашечці вишневої квітки умістилося б! –
І на її малесеньких білих долоньках
лежали мої руки, моє серце,
мої очі і мій спокій...