Читання мовчки. УМ, 8 клас п.в.

8 клас. Поглиблене вивчення української мови

Читання мовчки /контрольне чи навчальне/

УЧИТЕЛЬСЬКЕ ЖИТТЯ

Одного разу в День учителя я поставила своїм учням несподіване запитання, що справді їх спантеличило.

Та почну спочатку.

Я прийшла до школи в найкращій сукні. В кожному класі, як го­диться, на мене чекали квіти й привітання. Привітання були написані на найгарніших листівках, найкращим почерком, на який здатні мої десятикласники, найтеплішими словами, які лише спали їм на думку. Мені бажали здоров'я, успіхів, гарних учнів - не без деякого лукавства: самокритичні десятикласники себе такими не вважали.

І в цьому 10-В, подякувавши дітям, я сказала:

-     Ви бажаєте мені творчих успіхів у найблагороднішій справі - вихованні підростаючого покоління. А скажіть, хто буде продовжувати цю благородну справу?

Спочатку мене не зрозуміли. Тоді я запитала просто:

-    Хто з вас хоче стати вчителем?

Мовчання. Жодна рука не піднялася. Було конфузно, але мої вчені діти не могли кривити душею.

-    Тоді хоч поясність мені, чому ви не хочете?

Вони замислилися. Першою руку піднесла Наталка.

-     Ну... по-перше, це ж означає світу білого не бачити! - сказала вона дуже виразно. - У мене мама вчителька. Вона каже: «Школа ви­магає від людини всього її життя». Це дуже важко.

-    А я просто не впоралася б! Адже з нами важко! Примусити кож­ного сидіти, слухати, любити предмет. У мене всі б на головах ходили! - сказала Оленка. - Я б хотіла викладати літературу, але зошити...

-   Як на мене, це дуже одноманітне життя. Програма одна й та сама, з року в рік тлумач одне й те саме, так десятки років, до пенсії - нудно.

Це сказав Вітя. Сказав обмірковано, впевнено.

-    А ще... вже вводять подекуди програмоване навчання. І професія вчителя відживає. Вона стає неперспективною. Навчати будуть ма­шини!

Тут діти заремствували:

-    Неправда! - вигукнула Марина. Вона була доброю дівчиною, і їй здавалося, що Вітя образив мене самим передбаченням, що можлива така заміна. - Неправда! Я не хотіла б учитися в машини. До цього не дійде.

Минув час. Ті діти закінчили школу, багато з них стали студентами. Вони приходять до школи, їх тягне сюди: потинятися по кабінетах, посидіти на уроках, посміхнутися вчителям, з якими тепер можна і хочеться! - говорити на всі людські теми. І давню розмову ми можемо тепер продовжити по-іншому, на якомусь новому рівні.

Так, звичайно, школа вимагає від людини всього її життя. Та це тільки половина правди. Хочете знати, в чому друга половина?

Передусім, життя не може бути тільки в школі. Щоб давати, треба отримувати. І коли я виходжу зі школи - за її стінами теж життя. На мене чекають книги, журнали, газети. Чекає піаніно, щоб я присіла до нього хоч на півгодини. Чекає квартира, щоб я до неї доклала рук. Чекає сім'я. Вимогливо дзвонить телефон, стукають у двері друзі.

Важка вчительська праця? Так, звичайно!

Особливо важкими для мене були перші роки: дошкуляли верткі п'ятикласники, дратували допитливі восьмикласники, і якийсь час я не була впевнена, що витримаю. А потім щось трапилося - прийшло друге дихання. А може, це був перший усвідомлений досвід?

Так, зошити. Не найвеселіше заняття в світі. І ми часто мріємо про те, щоб винайшли автомат для перевірки зошитів. Та хіба є хоч одна творча професія, геть чисто позбавлена чорнового елементу? Хіба поз­бавлена його письменницька діяльність? Хіба мало припадає механічної «чорної» роботи на долю інженерів-конструкторів, лікарів, учених, ак­торів? А невдачі? А переробки? І не один раз, а багато-багато? Як і моя Марина, я не вірю, що рóботи колись замінять учителів. Допомогти вчи­телям вони зможуть - дати точну інформацію, перевірити знання, розу­міння учнями предмета. Але як бути з тим, що не піддається облікові? З тим, що не завжди перекладається словами? Сміх моїх дітей, їх пере­шіптування, їх мовчання, таке рідне - від сонного до патетичного, їх безтурботність або збудження, навіть постава, нахил голови говорять багато. І диктують мені лінію поведінки й тон розмови. Я повинна бути то суворою, то м'якою, то співчутливою і терпеливою, то непохитною... Життя вчительське вимагає швидких реакцій, високої напруги, великої витривалості. Яким все це було б втомливим, якби не було таким різ­номанітним! Ось і відповідь Вітькові на його припущення, що вчитель­ська праця нудна й одноманітна. Як часто діти, закінчивши школу, при­ходять у вересні і просять: «Можна посидіти на уроці?» А потім з до­кором говорять:

-    А в нас було інакше! Чому ви нам цього не казали?

Ревнують:

-     Невже ви й інший клас любитимете, як нас?

Не повторюється любов — вона кожного разу інша. Не повторю­ється урок, тому що діти інші - інший клас, з іншим рівнем, іншими можливостями. І життя змінюється, і зміщуються акценти, і по-іншому звучать багато разів читані в класі рядки.

Приходячи до школи або відвідуючи своїх учителів, люди повер­таються в країну свого дитинства, звідки, за мудрим висловом Сент-Екзюпері, всі ми родом. Цю прекрасну країну не можна забути, вона необхідна для дорослого життя. Від нас, учителів, значною мірою зале­жить, хоч ненадовго повертатися в неї - не тільки за спогадами, а й за радістю, за оптимізмом, за мужністю! (Л. Ковальова, 785 слів).

 Запитання на сприймання та варіанти відповідей

1. З чого розпочався святковий день учительки?

1.  З учнівський привітань зі святом.

2.  У кожному класі чекали квіти, привітання.

3.  Зі святкового концерту.

4.  Із сюрпризу від учнів.

2. Яке запитання поставила перед учнями вчителька?

1.  Чи вважаєте вчительську професію потрібною?

2.  Хто хоче стати вчителем?

3.  Чому нині вчительська професія не популярна?

4.  Чи люблять учні своїх учителів?

3. Що відповіли учні?

1.  Професія подобається, але вчителем не хочеться бути.

2.  Професія вчителя відживає.

3.  Для цієї професії потрібно покликання.

4.  Нудна й одноманітна робота.

4. Як поводять себе колишні учні?

1. Вони приходять до школи посидіти на уроках.

2. Рідко хто з них заходить до школи.

3. Школою цікавляться переважно студенти - колишні випускники.

4. Приводять своїх дітей до школи.

5. Чи важка вчительська праця?

1. Важка, коли немає досвіду роботи.

2.  Так, перевірка зошитів - не найвеселіше в світі.

3.  Важка, якщо не любиш дітей.

4.  Важка, якщо не любити свою справу.

6.   Чи зможуть роботи замінити вчителя?

1. Так.

2.  Ні.

3.  Цілком можливо.

4.  Це зовсім не потрібно, бо в учительській справі багато такого, що не піддається обліку.

7. Чому діти, закінчивши школу, у вересні приходять сюди?

1. Пригадати своє шкільне життя.

2.  Побачити улюблених учителів.

3.  Знову відчути себе дітьми.

4.  Поспілкуватися з учителями.

8. Чи повторюється любов учителя до учнів?

1. Кожен учитель любить дітей по-своєму.

2.  Любов не повторюється, вона кожного разу інша.

3.  Інколи повторюється як урок, так і любов.

4.  Без любові до дітей неможлива вчительська праця.

9. Від кого залежить, щоб вихованці приходили до школи?

1.  Значною мірою від учителів.

2.  Від самих учнів.

3.  Від бажання вчителя.

4.  Від любові учнів до свого класу.

 10.    Який відомий вислів Сент-Екзюпері про школу згадано в тексті?

1. Прекрасна країна знань.

2.  Все починається з берега дитинства.

3.  Всі ми родом з країни дитинства.

4.  Повернення в країну свого дитинства.

11.  Які з поданих епітетів, на ваш погляд, найбільше підходять для характеристики професії вчителя?

1. Найблагородніша професія.

2. Дуже необхідна професія.

3.  Нудна і одноманітна професія.

4.  Творча професія.

12.    Яка основна думка тексту?

1. Учительське життя складне і багатогранне.

2.  Професією вчителя оволодіє не кожний.

3.  Моя рідна школа, рідна вчителька.

4.  Школа і вчителі завжди в моєму серці.