Матеріал на конкурс «Перед очима нашими – палаючий образ захисника Вітчизни»

Твір-есе "Сповідь матері" Козленко Дар`ї (11 клас)

Сповідь матері

Не стихають гамати,

Плаче вдома мати.

Не втихають сльози,

Бо надворі грози.

Скільки ще терпіти?

Хочуть всі радіти.

Коли стихне вир

І прилине мир?

– Сину мій дорогий, вертайся!.. – чулося уже вдалині йому, єдиному синові Сашкові. Курява пилюки вилітала з-під колес. І я, мати, востаннє бачила свого дорослого сина… живим.

Зайшла у хату, і світ перевернувся з ніг на голову. Щось забахкало у скроні. Печаль здавила серце. Важко стало дихати. Щоб стало легше, згадала синове дитинство: як ніжно мій хлопчик посміхався мені у колисочці; коли бігав босоніж по росяністій траві, я сміялася з ним; а випускний танець з батьками!, я тоді відчула всю синівську любов і подяку за підтримку.

Виріс мій сокіл. Змужнів. Пішов добровольцем у військо. Відразу в АТО. Серце моє в ту мить розірвалося, але я не змогла зупинити Сашкá. Мовчки рвала на собі волосся і благала Господа, щоб уберіг мою кровиночку. Сашко мене не забував, телефонував щодня. А коли прийшов лист, моєму подиву не було меж. В електронну еру мій Сашко пише лист із війни, ще й він дійшов до адресата. Ось що писав: «Найгарячіший привіт пересилаю моїй любій матусі. Головне, не хвилюйся. У мене все гаразд. Знаєш, із нашим командиром перемога буде наша! Я служу сапером. Ти знаєш, з того моменту я почав молитися. А ще ми маємо таку підтримку від дітей, волонтерів. Вони про нас не забувають. Складається таке враження, що вся Україна з нами. Кожен солдат тут згадує родину, бо кожен із нас тут знаходиться заради вас. Мамо, я вірю, що ця безглузда війна скоро закінчиться. Прийде мир на нашу землю. Скоро побачимося. Бувай! Кличе командир. Чекай дзвінків. Передавай усім солдатські привіти». Побіг на завдання. Кляті розтяжки!!!!! У той момент не стало сімох. Як я дізналася? Сповістив той самий командир, дякував за відважного сина. Привіз мені його, а з-під колес та ж пилюка.

Після прощальної дощової (зі мною і небо плакало) церемонії я залишилися одна, серце вже й не стукало у моїх грудях, тільки жевріло…

Я чомусь згадала свого діда. Історію, яка повторюється. Адже дід нагороджений посмертно орденом Героя Радянського Союзу. Такий самий подвиг повторив його онук, мій син, у наш час. Я хочу, щоб пам’ять про моїх ГЕРОЇВ жила вічно.