З 1 квітня, колеги!

Учительница украинского языка и литературы в ресторане

Кавалер:

Официант:

Парень:

Девушка:

Директор ресторана:

Охранник /без слов/:

Ведущий. Одинокая учительница украинской литературы на романтическом свидании.

На сцене два столика. На заднем плане за столиком сидит влюблённая пара. На переднем плане за столиком сидят учительница и её кавалер.

Учительница. Сховай мене в обіймах своїх щирих,

В нетрі ласки  душу віднеси,

Зніми з мене окови збайдужілі

І краплею кохання наділи.

Про шо це я? А! Давайте за знайомство (бьются бокалами). Так.

Кавалер. Может быть, что-нибудь ещё закажем?

Учительница. Та ну Ви шо! Ми і так уже півменю з’їли.

Кавалер. Не переживайте, я за всё заплачу.

Учительница. (Гукає) Офіціант! Десерт!

Выходит официант.

Официант. Да?

Учительница. Шо тут у вас!.. Тірамісу. Панакота. Фондю. А чому всі ласощі іншомовного походження? Де калач? Де ватрушка? Де півник-смоктунчик? Хі-хі-хі.

Официант. К сожалению, у нас в меню этого нет.

Учительница. Добре. Давай тірамісу. Скільки тут воно у вас? 100 грам. Дві порції!

Кавалер. Я не буду.

Учительница. А це я собі.

Официант. Это я могу забрать? (Убирает бокалы).

Учительница. Да, забирайте. До кавалера. То Ви казали, що у Вас є яхта?

Кавалер. Да, у меня есть собственная яхта!

Учительница. Справді? А як називається борт?

Кавалер. «Леся Українка»!

Учительница. Справді? Невже?

Кавалер. Да. Ну как бы по документам, конечно, Лариса Петрівна Косач, но на борту написано «Леся Українка».

Учительница. Як романтично (2 р.)…

Кавалер. Вы знаете, мне надо на секундочку буквально отлучиться. Я сейчас подойду. Уходит.

Учительница. Давайте, ідіть. Можете не поспішати. Ідіть, ідіть, так. Кавалер ушёл. Хух, хоч розслабитися можна (расслабляет живот). Звонит. Алло, Миколаївна? Так, з ресторану дзвоню. Зв’язок тут хороший. Да! Чого сама!? З чоловіком! Да. Красивий. Багатий. Зрячий. Да. Не так, як в прошлий раз. Да-да-да. Сама ти без руки. Все давай, у мене тут тірамісу остиває.

Официант. Ваше тирамису.

Учительница. О! Дякую!

Официант. Ы-ы... У меня просто смена заканчивается. Могу я Вас посчитать?

Учительница. А шо нас тут рахувать?! Нас двоє. Хо-хо-хо. Гумор.

Официант. Вообще-то, Вы одна!

Учительница. Ну я вчитель української, а не математики. Зараз повернеться мій кавалер, і він за все розрахується.

Официант. А! Вы про того высокого мужчину?

Учительница. Так, так!

Официант. Он сел в такси и уехал.

Учительница. Мабуть, термінові справи, тому і викликав таксі.

Официант. Нет, вы не поняли. Он сел за руль в такси и уехал.

Учительница. От пройдисвіт! От ханига! От гівна кусок! Зараз я його наздожену. Срывается с места бежать. Официант останавливает.

Официант. Нет, не надо. Не надо никого догонять. Сначала расплатитесь, а потом бегите, куда хотите.

Учительница. Добре. Скільки тут з нас? (Смотрит). Ой, Баккі Челендж мені в січні! Шановний, 10 тисяч гривень. Це, мабуть, якась помилка? Ідіть, перевірте. Помилка. А де тут у вас вбиральня?

Официант. Здесь. Уходит.

Учительница. Да (и убегает к выходу, на дверях стоит охранник, она возвращается). А-а? К, п, т, ф, х – згадала. Точно! Господи...

Официант. Заходит. Всё проверили. Точно. Всё правильно.

Учительница. Вся взволнована. Да! Розумієте, сталася прикра помилка. Просто зараз у мене немає з собою такої суми. И-и. давайте, я зараз з’їжджу додому, а шоб ви там собі нічого не подумали, залишу вам ось, оцього  коштовного годинника. (Снимает с левой руки картонные часы).

Официант. Он же картонный!

Учительница. Дитина старалася! Робила своїми руками, це ж – хенд-мейд. Якшо цього замало, у мене в сумці ще 26 таких.

Официант. Так! Не морочьте мне голову. Ищите деньги. (Уходит.)

Учительница. Шо ж робить? Шо ж робить? (Звонит.) Алло, Миколаївна? Да-да-хи-да. Чоловік утік. Да-да-да. Ну, зрячий, да. Той би не втік. Конєшно… Не могла б мені підвезти… невеличку суму грошей? Ну, скільки?.. 10 тисяч. Алло-о? Миколаївна? От зараза, більше ніколи підмінять не буду. Бачить Бог, я цього не хотіла. (Звонит.) Алло! Тато Коваленка? Ваш син щойно… розбив… 100 вікон. Ну! Як-як? Рекошет. Ну, значить 100 помножити на 10 тисяч – і того виходить… 10… тисяч. Ну я вчитель української, а не математики! Як вже тиждень хворіє!? А хто ж тоді буде платить, ой, за вікна. Добре. Когось іншого знайду. Давайте. (Кладёт телефон в сторонку). Господи, за шо ж там стільки? 3 тисячі гривень за шампанське «Крѝстал»! Людоньки добрі, та Шевченка з кріпацтва за 2500 тисячі викупили. Так! Шо ж робить? (2 р.)

С букетом роз идёт к молодым  людям за вторым столиком.

Молодий чоловіче, купіть дівчинці квіточку!

Парень. А сколько стоит?

Учительница. Я не вчитель математики. Скільки буде 10 тисяч поділити на 11?

Парень. А-а, ну, где-то 900.

Учительница. Ну от, 900 гривень квіточка.

Парень. Сколько???!!!

Учительница. А чо тут дивуєшся? У тебе он шампанське за тисячу стоїть.

Парень. Я не буду платить 900 гривен за одну розу.

Учительница. О-о-от жлоб!  От ханига! Глянь, він собі прибухнуть купив, а тобі навіть квіточку не може купити. Жлоб! Жлобстер! Жлобенко! За 500 візьмеш?

Девушка. Женщина, отстаньте от моего парня. Ваш вон от Вас вообще сбежал.

Учительница. Ах ти ж закінчення ІІ дієвідміни множини... (Разворачивается и садится за свой столик). Шо ж робить? (3 р.) Офіціант!

Официант. Да.

Учительница. Е-е… Гм... Я не буду за це платить!

Официант. Почему?

Учительница. У мене в тірамісу муха!..

Официант. Где она?

Учительница. Я її з'їла.

Официант. Так. Я ещё Вам раз повторяю, не морочьте мне голову. Я сейчас иду за директором. Если Вы не заплатите, мы вызываем полицию.

Учительница. Господи! Поліція!нащо ця поліція? Натягивает себе на голову скатерть со стола. Встаёт и потихоньку уходит).

Заходит директор. Снимает скатерть. Учительница в смятении.

Учительница. Боже, як соромно!

Директор. Людмила Сергеевна?!

Учительница. Директор?!

Директор. Павел Соловёв! Выпуск 2005. Должен был быть.

Учительница. Пашенька. Отличник.

Директор. Двоечник.

Учительница. Ну хто зветрає увагу на ті оцінки? Я Ваш клас часто згадую.

Директор. Ага! САМЫЙ ХУДШИЙ КЛАСС В МИРЕ!

Учительница. Це я багато кому кажу.

Директор. Ага! А я самый худший ученик в самом худшем классе.

Учительница. І це я багато кому кажу.

Директор. Дебил из дебилов!

Учительница. А-а! А-а? Паша. Да, да. Тільки згадала. Да. Точно. Так-так.

Директор. Вы помните, как Вы меня заставляли на уроке мел есть?

Учительница. Паша, це ж кальцій. Для кісток. Диви, (бёт щелбан по лбу) який череп кріпкий.

Директор. А Вы помните, когда я заикался, Вы меня постоянно кривляли?

Учительница. Нє-нє-нє-нє-нє. Ой-ой-ой-йой.

Директор. Вы меня постоянно ругали!

Учительница. Виховувала.

Директор. Били!

Учительница. Тренувала.

Директор. Унижали!

Учительница. Чмирила. Ой, Боже мій...

Директор. Знаете что, Людмила Сергеевна? Я вырос, стал успешным человеком…

Учительница. Ну.

Директор. …От части это и Ваша заслуга…

Учительница. Та престань.

Директор. Я Вам прощаю долг. Толик, запиши на меня!

Учительница. Паша. Пашенька. Паша. Ха-ха-ха. Як був дебілом, так і остався. 

P.S. Колись-таки я цю вчительку зіграю.