У гості завітала хуха-Моховинка

Морозюк Валерія

Я була останньою, народилася не ранньою весною, як усі мої сестри та брати. Було тоді вже тепле, ясне, веселе літо. Тому я була найменшою в родині, «мізинчиком». Мене дуже жаліли й любили, бо я дóбра, лагідна, плохá (у значенні спокійна), звичайнéсенька, слухняна, роботяща. З усіма граюся. Ніколи не гніваюся. Звати мене Моховинка.

Хухи бувають різними: лісовими, печерницями, очеретянками, бур’янками, є ще степовички, байрачні, левадні. Усі хухи не люблять вогкого.

Я живу в сосновому лісі, тому я лісова хуха, або боровинка.

Я маю мінливу вовночку, найчастіше буваю зеленою. А ще якою можу бути? (Рудувато-червоною, блакитною, жовтою, рожевою, фіолетовою, білою)

Ми добрі й не пам’ятаємо лихого. Навіть тоді, коли один дід зруйнував взимку мою хатинку, коли поранив сокирою мою ніжку, одного зимового дня я врятувала того діда від лютої смерті.

Для вас, добрі дітки, я принесла гостинці від тропічної хухи. Ось тримайте, нехай ці сонечка подарують вам тепло і радість. (Роздає учням мандарини)

Хочу на згадку залишити вам часточку свого доброго серця. Не забувайте творити добро! До побачення!