Обряд сватання

Сценарій розважального заходу в школі Українські весільні традиції

Сценарій призначений для ознайомлення школярів із давніми весільними традиціями українського народу.

Для проведення заходу знадобляться аудіозаписи української народної музики та весільних пісень, декорації української світлиці (стіна хати з розписним віконцем, біля стіни лави, піч, під вікном скриня, на скрині подушки), біля печі хлібна діжа, посередині світлиці стіл, застелений скатертиною, на столі паляниця, весільні рушники, українське народне вбрання для дійових осіб.

Дійові особи

®   Наречена

®   Наречений

®   Батьки нареченої

®   Свати, вони ж старости (троє хлопців)

®   Дружки, вони ж гості (три дівчини)

®   Коровайниці, вони ж гості (три дівчини)

Захід проводять у класі або актовому залі школи.

У тій частині приміщення, де відбуватиметься інсценування, встановлено декорації української народної світлиці.

Хід заходу

Звучить українська народна музика. Наперед виходить учитель.

Учитель

Споконвіку український народ у своїх піснях звеличував родину, шлюб і домашнє вогнище. В основу українських традицій покладено загальнолюдські моральні цінності: шанобливе ставлення до батьків, подружжя, родинних зв’язків. Засуджувалась ворожнеча між членами сім’ї: родинне життя мало ґрунтуватися на щирості, взаємоповазі, любові та шані свого роду.

Усе сімейне життя в минулому супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, що мали оберігати, захищати родину від злих сил і недобрих намірів.

Серед численних сімейних обрядів особливо шанувались такі: родильні, що відзначали народження людини; весільні, що освячували шлюб; поховальні та поминальні, пов’язані із смертю людини та вшануванням пам’яті пращурів.

Весілля — це народження сім’ї. А молода сім’я — це майбутнє цілого роду. Саме тому до шлюбу завжди ставилися дуже помірковано і ретельно готувалися до весілля. Українська весільна обрядовість поділялась на три цикли: передвесільний, власне весілля та післявесільний. У свою чергу, кожен із циклів складався з окремих обрядів.

Передвесільний цикл розпочинався урочистим обрядом сватання. У визначений день посли від молодого йшли до батьків обраної дівчини, щоб укласти попередню угоду про шлюб. Ось як це відбувалося.

Учитель відходить убік.

Звучить українська народна музика. До світлиці заходять свати з нареченим, несуть хліб. Назустріч почту виходять батьки нареченої.

Свати (разом)

Добрий вечір вашій хаті!

Батьки (разом)

Добрий вечір і вам, шановні.

Свати кладуть хліб на стіл.

1-й сват

Оце прийшли ми до вас у такій справі. Є у нас мисливець, встрелив він голубку, впала голубка у двір та здається, що у ваш.

2-й сват

Дозвольте подивитись — чи не та, бува, голубка, що ми шукаємо?

Батько

Та чого ж, можна.

Мати

Доню, а йди-но сюди!

До світлиці заходить наречена, зупиняється біля печі, сором’язливо дивиться на нареченого.

3-й сват

Гарна голубка.

2-й сват

Точно, це та, що шукаємо повсюди!

Мати

Ось, доню, старости прийшли. То що ми відповімо?

Наречена виходить і повертається з паляницею на хустці. Паляницю подає сватам, дістає зі скрині рушники і по черзі перев’язує ними сватів і нареченого.

Свати вклоняються.

1-й сват

Спасибі батьку й матері, що свою дитину рано будили та доброго діла вчили.

3-й сват

Спасибі і дівчині, що рано уставала, тонко пряла й хороші рушники придбала.

Звучить весела українська народна музика. Учасники дійства виходять.

Учитель

Оскільки дівчина, за традицією, після одруження зі своєї сім’ї переходила жити у сім’ю парубка, то важливою обрядовою зустріччю обох родин були оглядини. Сама назва цієї обрядодії підказує її зміст.

За звичаєм, у дім парубка на оглядини йшли батьки та родичі нареченої. Батьки дівчини ретельно оглядали господарство майбутнього зятя, ближче знайомилися з його сім’єю. Батьки парубка намагалися якомога краще представити добробут свого господарства, показати його так, щоб майбутні родичі впевнилися: їхня донька переходить у хорошу, працьовиту і достатню сім’ю. Якщо батьки нареченої були задоволені побаченим, оглядини завершувались остаточною шлюбною угодою.

А за два тижні до весілля влаштовували заручини — скріплення договору про шлюб.

Звучить музика української народної пісні «Горіла сосна, палала». Під її супровід учасники дійства показують обряд заручин.

До світлиці заходять батьки нареченого, нареченої, старости, гості та святково вбрані наречені. Усі сідають до столу. Наречена встає і перев’язує старостів рушниками, а гостей обдаровує хустками. Після цього старший староста бере руку нареченої, кладе на неї хліб, на хліб кладе руку нареченого і перев’язує їх рушником. Батьки нареченої сідають на лаву, застелену кожухом. Старший староста за хустку підводить до батьків наречених: один кінець тримає сам, а два інші — молоді. Наречені стають на рушник.

Наречена та наречений (разом)

Благословіть, мамо й тату.

Батьки тричі благословляють наречених хлібом-сіллю, а ті тричі вклоняються батькам. Потім наречені обмінюються обручками, старша дружка приколює нареченому на сорочку барвінкову квітку, а він дарує їй червону стрічку.

Наперед виходять дружки, співають.

Дружки (разом)

Два рушнички — старостам,
Третій — молодому;
І ще йому подарую
Хусточку шовкову.

Подивлюся на Василя,
Йому усміхнуся
Та з Василем молоденьким
Навік заручуся.

Звучить весела українська народна музика. Учасники дійства виходять.

Учитель

Після заручин і до весілля дівчина ходила убрана у квіти, стрічки. Від цієї традиції, мабуть, і пішло в народі: «Гарна дівка, мов засватана».

Напередодні весілля влаштовували прощання нареченої та нареченого з дівочою й парубочою свободою. Такі вечорини влаштовувались окремо в оселях молодої та молодого. Відображено це в обряді дівич-вечора. Він відрізнявся особливою ліричністю.

До світлиці заходять наречена та заквітчані дружки з гілкою вишні — «гільцем», ставлять його посередині столу і прикрашають по черзі.

Дружки (співають разом)

Ми гілечка вили,
Три зіллячка клали:
І руту, і м’яту,
Хрещатий барвінок,
Пахучі васильки,
Калинові вітки,
Щоб родилися дітки.

Звучить аудіозапис весільної пісні. Під її супровід дружки розстеляють на підлозі біле полотно, ставлять на нього діжу, зверху кладуть подушку. Наречена сідає на подушку, їй розплітають косу. Після розплітання коси дружки прикрашають голову нареченої весільним вінком. Дружки виводять наречену зі світлиці.

Учитель

Весільний вінок дівчина носила аж до весілля, боялась знімати його навіть на ніч, бо казали: якщо вінок пропаде, то станеться лихо.

Поки дівчата разом із нареченою згадували дівування та готувалися до весільної урочистості, жінки-коровайниці збирались у гурт, щоб спекти весільний коровай.

Звучить весела українська народна музика. До світлиці, співаючи, заходять мати нареченої та коровайниці.

Коровайниці (співають разом)

Марусина мати
По сусідоньках ходить,
Сусід своїх просить:
Прибудьте до мене
Та до моєї хати,
Та до мого дитяти
Коровай бгати.

Наперед виходить мати нареченої. Коровайниці підходять до столу, вклоняються їй.

1-ша коровайниця

Благослови, Боже,
І отець, і мати,
Своєму дитяті короваю бгати!

Коровайниці місять тісто в діжі, співають.

Коровайниці (разом)

Ой короваю, короваю,
Багато до тебе
Кошту треба:
Корець муки пшеничної,
Цебро води криничної,
Фаску масла ярових корів,
Копу яєць молодих курей,
Гарнець солі лозової,
Ківш калини червоної.

2-га коровайниця саджає коровай у піч.

2-га коровайниця

Стелися, хмеленьку, на ліску,
Родися, пшениченько, на піску,
Густа та буйна на ниві,
Частії снопочки на жниві,
Та високі стоги на гумні,
Вищий наш коровай на столі.

Коли коровай «спікся», коровайниці, співаючи, дістають його з печі, кладуть на стіл.

Коровайниці (разом)

Короваю, короваю,
Везем тебе коло гаю,
Коло гаю, понад Дунай,
Ти, Ганнусю, не думай,
І де твоя голівонька,
Везе тобі коровай.
Не житній, а пшеничний —
Всій родині величний.
Пшеничний, петльований,
Родом дарований.

Коровайниці та мати нареченої виходять.

Учитель

Після дівич-вечора молоді разом ішли запрошувати рідню й сусідів на весілля.

Звучить весела українська народна музика. До глядачів виходять святково вбрані наречені, вклоняються.

Наречена

Просили батько, просили мати!

Наречений

І ми просимо на наше весілля!

Наречені відходять на задній план.

Учитель

І от нарешті весілля.

Звучить святковий передзвін церковних дзвонів. Наперед виходять наречені, за ними перев’язані рушниками свати та дружки, батьки та гості.

Наречену садовлять на діжу, накриту подушкою, наречений розплітає їй косу, дружка закручує волосся нареченої у вузол, а мати нареченого покриває їй голову хусткою.

Учитель

У народі казали: «Як пов’язалася молода хусткою, то вона вже жінка». До речі, існувала народна прикмета: як молодій зав’язали хустку, таке у неї і майбутнє. Якщо хустка зав’язана під підборіддя, то молода скоро постаріє, якщо хустка запнута назад, то довго буде молодицею.

Звичайно, на цьому весілля не закінчувалося. Відбувався урочистий розподіл короваю, що означав приєднання всіх гостей до святкової події; потім — урочистий посад молодих, що символізував їх з’єднання. А закінчувалось весільне гуляння в понеділок такими обрядами: розпалюванням невісткою печі, готуванням обіду і частуванням свекрів.

Наш народ зберіг найкращі традиції старовини і понині. Як і колись перед одруженням, молодята сповіщають про це своїх батьків, просячи дозволу побратися і благословення, батьки молодят знайомляться одне з одним, разом вирішують, як улаштувати весілля. Повінчавшись, молодята стають на рушник, вклоняються рідним, приймають благословення на добре подружнє життя. І в наш час існують звичаї викупу молодої, обсипання шлюбної пари зерном та грішми. Як і в давнину, молодята обдаровують своїх батьків. Лунають щирі вітання і побажання щастя, добробуту та любові молодим.

Звучить весільна українська пісня. Наперед виходять усі учасники дійства.

Ось мчить весільний поїзд, заквітчаний, повний дзвінкого молодого сміху, музики. І хочеться, щоб такі поїзди зустрічались частіше на нашому шляху. Бо сім’я — це тепло, щастя, майбутнє роду.

Усі учасники дійства вклоняються глядачам. Захід закінчується.