Літературно-музична композиція "Обжинки"

Тема: обжинки.

Мета: ознайомити учнів із народними традиціями та обрядами літнього циклу – обжинками;

 розвивати акторські здібності, вміння вести себе на сцені, вміння та навички виразного читання;

виховувати шанобливе ставлення до традицій українського народу.

Форма проведення: літературно-музична композиція.

 Реквізити: сніп, копиця сіна, обжинкові вінки, квіти, колоски, зерно, гречка, серпи та коси, рушники, хліб і сіль, ікони, пиріжки, баян, українське національне вбрання, для дівчат – білі хустинки, для хлопців – брилі; у гостях бабусі женців.

Дійові особи:

1.     Диктор: Федоров С. І.

2.     1-ша дівчина: Козленко Дар’я.

3.     Женці: учні 6 класу.

4.     1-ий парубок : Куліш Олександр.

5.     2-а дівчина: Слив’янчук Карина.

6.     Іванко: Вейсалов Бадал.

7.     3-я дівчина: Ткаченко Валерія.

8.     Хлопець: Покрашенко Микита.

9.     2-ий парубок : Дудченко Михайло.

10.                        4-а дівчина: Костельнюк Катерина.

11.                        3-й парубок: Бондар Олександр.

12.                        Господар: Гаран Олег.

13.                        Господиня: Каменевська Діана.

Музичний керівник: Журинкіна Галина Леонідівна.

 (Звучить фонограма, на її фоні дикторські слова).

Диктор. Давно так склалося в Україні, що хліб у хаті – це достаток, добробут, це і впевненість у завтрашньому дні. Хоч би де людина не трудилась – у місті чи селі, на суші чи в морі – всі ми голосом серця завжди поєднані з тим, хто годує країну, чия невмируща доля – літо й зиму в полях під відкритим небом. Їм, майстрам-хліборобам, вклоняємось і в будні, і в свята, їхню любов до землі несемо в серцях. Адже хвала хлібові – це щоразу хвала людині-творцеві, хвала життю й самій природі, такій безмірній у своїх щедротах. З роду в рід народ наш виховує своїх дітей у пошані до хліба, прищеплює дітям поняття, що хліб святий. Не годилося розкидатися хлібом, не годилося змітати зі столу крихти – це суперечило народній моралі, це було образливим для душі хлібороба.

Сьогодні ми спробуємо відтворити обряди та традиції, які пов'язані зі жнивами.

Ой, на горі зацвіли ожинки,

В нашого господаря дожинки.

Половина літечка пропала,

Після Великсвята Петра й Павла.

(Співаючи, на сцену виходить фольклорний гурт).

Гурт виконує пісню «Косарі».

1-ша дівчина.

Вже й Петрівочка минає,

Час дожинків наступає.

Живо, женчики, живо

Пшениченьку дожинайте,

У копоньки поскладайте,

Гарну пісню заспівайте!

(Під час пісні з двох сторін виходять женці в біло­му одязі. У руках у них серпи та колоски).

Женці.               
Ой, чиї ж то женці -

 Дівчата та хлопці,

Ой, люлі-люлі,

Дівчата та й хлопці.

Ой, не далеко край,

Нам, Боже, помагай,

Ой, люлі-люлі,

Нам, Боже, помагай.

Самі молоденькі,

Серпи золотенькі,

Ой, люлі-люлі,

Серпи золотенькі.

Ой, не далеко край,

Нам, Боже, помагай,

Ой, люлі-люлі,

Нам, Боже, помагай.

(Виходить посеред сцени парубок, знімає з голови бриля, вклоняється і промовляє слова).

1-ий парубок. Господи Боже, поможи в час добрий і в пору гожу цю ниву дожати в доброму здравії, ху­тенько та легенько.

(Парубок низенько вклоняється. За ним повторю­ють всі женці).

Женці.

 –  Ой, ходила та Маруся по полю,

Вибирала пшениченьку з куколю.

– Ой, їхав пан Іван, шапку зняв,

Боже тобі, Маруся, помагай.

– Боже тобі, Маруся, помагай,

Буде з цеї пшениченьки коровай,

– Буде з цеї пшениченьки насіння,

Коли в тебе, Маруся, весілля.

– У суботу, ой, ви, хлопці, в суботу,

Бо я маю за Івана охоту.

– У неділю, ой дівчата, в неділю,

Бо я маю на Івана надію.

(Під час виконання пісні женці приступають до роботи. Одні жнуть, другі в'яжуть снопи).

2-а дівчина. Іванко, а чого це ти нічого не кажеш про своє весілля? Ще із зимових свят придивля­єшся до нашої Марійки. На Купала разом через во­гонь стрибали. То, може, хоч після жнив на весілля запросите?

Іванко. А чого б і ні! Але спочатку нам треба гарно попрацювати, снопи пов'язати, багатий врожай зібра­ти. А вам, дівчата, вже прийшов час обжинкового вінка сплітати. А потім можна вже й за весілля роз­мовляти.

3-я дівчина. Дівчата, дійсно вже пора сплітати вінок, бо скоро вечір!

(Під час виконання пісні «Коло млина калина» женці плетуть вінок).

Гурт.

Коло млина калина, коло млина калина,

Та й від тятька схилила, та й від тятька схилила.

Туди їхав Лексійко, туди їхав Лексійко,

Зірвав квітку зелену, зірвав квітку зелену.

Та й взяв дівку молоду, та й взяв дівку молоду,

В обжинковому вінку, в обжинковому вінку,

Та й повів її додому, та й повів її додому,

В обжинковому вінку, в обжинковому вінку.

Хлопець. Ох і попрацювали ми сьогодні, пора вже й до господаря йти.

(Женці йдуть до господаря. По дорозі до двору дівчата співають обрядову обжинкову пісню).

 Від села до села – стежка одна,

Поміж ними простелились золоті поля,

Золоті поля, зелені жита,

Ой весела пісня на жнивах луна.

Від села до села скінчились жнива,

Позбирали колосочки, склали у снопа.

Скільки порахуй на небі зірочок,

Стільки у полі зібрали копичок.

Від села до села - радість одна,

Покотивсь віночок з лану до господаря.

Звеселись село, віночок несемо,

Жатву господарю вже закінчено.

(Гурт заходить до двору, де їх чекає господар із господинею. З гурту виходить дівчина в обжинковому вінку, вклоняється господарю).

2-ий парубок.

Наш господарю, щиро радуйся

Та женчиків своїх не стидайся.

Як ми тебе не встидали,

Нивоньку дожинали,

У копоньки поскладали,

«Спасову бороду» сплели,

Вже й додому прийшли.

Господар. Дякую тобі, Боже, моє житечко в стоже!

1-ша дівчина.

Бажаємо тобі, наш господарю:

Щасливо той рік дочекати,

вправно сіяти, орати.

А нам, женцям, багатий закром жита назбирати.

Господар. Дай, Боже, дочекати у доброму здравії!

Господиня.

А ти, молода, щоб здорова була,

До весільного вінця доросла

та нас усіх на весілля запросила.

4-а дівчина.

Дякую вам щиро!

Та візьміть віночок з миром,

Віночок на кілочок,

Нам мед та хліб на столочок.

Віночок на стодолі,

А нам дайте грошей доволі!

(Дівчина вклоняється господарю і віддає ві­нок. Потім до господаря підходить хлопчик зі снопом).

3-й парубок. А ще тримайте оцей сніп, щоб горя ви не знали повік!

Женці.

А в нашого пана жита коробейка,

Гей, гей, жита коробейка.

Буде кому їсти,

Бо дітей повненько.

Гей, гей, бо дітей повненько.

Скінчились ожинки,

А в пана – дожинки.

Гей, гей, а в пана – обжинки.

Господар. Дякую вам за працю сумлінну та добрі побажання.

Господиня. Дари ваші в нашій хаті залишать­ся до наступних жнив. Сніп поставимо на поку­ті під образами, обжинковий вінок повісимо на кілок - нехай радує зір.

Господар. А вас, дорогі мої робітники, я хочу зараз щиро обдарувати. Ось вам гроші на гуляння!

Господиня. Дорогі женці,сьогодні до мене завітали вельмишановні гості - ваші бабусі. Вони прийшли не з порожніми руками. Принесли вам гостинці.

(Бабусі виконують пісню «Зеленеє жито, зелене...»)

Господиня. Співайте, танцюйте, бо сьогодні в нас дійсно велике свято.

Усі разом. Обжинки!

(Починається гуляння. Дівчата та хлопці весело танцюють і співають).

№1 завдання на вправність: розділити пшеницю від гречки;

№2 завдання на швидкість: хто швидше перенесе колоски «з поля» «в комору», той вправний господар (один колосок = один мішок зерна);

№3 спільне завдання: хто швидше з'їсть пиріжок.

Усі разом. Ох, і повеселилися!

Господар. Хлопці, а чи залишили ви на ниві «Спасову бороду»?

Хлопець. А як же, з краю лану добру «бо­роду» залишили. Ганна он навіть стрічку свою червону віддала, щоб колосся зв'язати. Тепер «спасова борода» залишиться там аж до початку осінньої сівби.

Господар. Щиро дякую вам, хлопці та дівчата!

Господиня. А тепер за старовинним хлібороб­ським звичаєм візьміть оцей окраєць хліба із сіллю та віднесіть його в поле, покладіть біля «спасової бороди», щоб земля-матінка на нас не гнівалася та дала на той рік ще більший врожай.

(Господар вклоняється женцям. Господиня подає на рушникові окраєць хліба із сіллю хлоп­цеві, той приймає)

Господар. Дякую вам за працю сумлінну та добрі побажання.

Господиня. Співайте, танцюйте, бо сьогодні в нас дійсно велике свято.

Гурт вирушає на поле під пісню «Від села до села»