УЛ 9 клас

Фольклорні мотиви в поемі. Стилістичні засоби. Символічно-міфологічні образи та їхнє значення

Риторичні звертання і риторичні запитання

Про те, що в основі жанру «Слова...» була жива, усна мова, яка звучала, можливо, на ритуальних учтах, здогадатися можна за великою ількістю в тексті риторичних звертань і риторичних запитань (які потім поширилися і в книжній риториці): Почнем же, браття, повість...; О Руськая земле, уже за горою єси! Яр-туре Всеволоде! Стоїш ти в обороні; Він завдав ці рани, дороге браття, забувши почесть і життя; Ти, буй Рюриче, і Давиде! Чи не ваші золочені шоломи по крові плавали? Чи не ваша хоробра дружина рикає, яко тури, ранені
шаблями гартованими на полі незнаємім?

Епітети

Народнопісенні та власне авторські епітети у «Слові...» настільки виразні, що їх сприйняла подальша українська культурна традиція як афоризми: старі слова, сірим вовком, сизим орлом, хоробрі полки, синій Дін, великий Дон, поля широкії, синє море, прадідівська слава,  кривавії зорі, буйна печаль, мутен сон, невеселая година, злоте слово, золотий стіл, поганий половчин, дівиця люба та ін.: Тоді вступив Ігор-князь в золоте стремено і поїхав по чистому полю.

Ймовірно, що велика продуктивність епітетів золотий, срібний в українській мові йде від давнього фольклору і від «Слова...» як уже певного поетичного еталона. У «Слові...» епітети золотий, срібний і номінації їх трапляються у таких виразах: золоте стремено, злото і паволоки, срібне ратище, золоті шоломи, руського злота насипали, отчий золотий стіл, в теремі злотоверхім, ізронив злоте слово, моїй срібній сідині, злетіли з отчого стола золотого, отчий золотий стіл постерегти; вступіте, господарі, в золоті стремена; Сула не тече  струменями срібними, золоте ожерелля, золоченими стрілами.

Синоніми

У «Слові...» представлені цілі синонімічні ряди прикметників: князі та їхні воїни - великі, красні, хоробрі; поле - чисте, широке, велике; хани - погані, люті; або «нанизані» на один прикметник-епітет ряди іменників: золотий - престол, сідло, стріла, терем, слово; синій -  блискавка, вино; кривавий - рани, вино, зорі.

Тавтологічні вислови

Зближує «Слово...» з народною піснею вживання тавтологічних висловів: труби трублять; мости мостити; ні мислю помислити, ні думою подумати, ні очима оглядіти; опутали у пута. Повторюються не тільки схожі слова, а й цілі вирази, ці повтори мають характер приспіву: О Руськая земле, уже за горою єси!; А Ігоря хороброго полку - не воскресити! Або в «Плачі Ярославни»: Ярославна рано плаче в Путивлі на забралі, примовляючи.

Порівняння

У стилістичних фігурах «Слова...» як художній прийом широко використані конструкції з формою орудного відмінка, що має  порівняльне значення, так званий порівняльний паралелізм: А Ігор князь поскочив горностаєм в комиші і білим гоголем на воду; Упав  на бистрого коня і скочив з нього сірим вовком; І помчав до лугу Дінця, і полетів соколом під млою; Скочив од них лютим звіром; Встала обида в силах Даждьбожого внука, ступила дівою на землю Трояна, заплескала лебединими крильми на синім морі край Дону.

Метафори

«Слово...» відзначається розмаїттям витончених метафор, що свідчить про вельми високу мистецьку культуру автора. Поема насичена метафоричними образами: кривавії зорі світ провіщають; уже бо біди його птаство по дубах пильнує; галки свою річ говорили, на поживу летіти збираючись; горе розлилося по Руській землі, печаль буйна пішла серед землі Руської; князі самі на себе крамолу кували; іти дощу стрілами з Дону великого; свист дикий встав поблизу; на Немизі снопи стелять головами, молотять ціпами харалужними, на току життя кладуть, віють душу од тіла; Немиги криваві береги не добром були посіяні – посіяні кістьми руських синів; Ігор укріпив ум силою, вигострив  серце його мужністю; Олег мечем крамолу кував і стріли по землі сіяв.

Гіперболи

Гіпербола займає значне місце в «Слові...» і використовується як засіб епічного прославляння героїв, звеличення їх. Гіперболічним є зображення перемоги Святослава, який наступив на землю Половецькую і вихопив, як вихор, із залізних полків половецьких могутнього хана Кобяка і кинув його у свою гридницю. В такому ж плані змальовано могутність Ярослава Осмомисла, що стріляє з отчого золотого стола салтанів за землями, Всеволода, який гримить об шоломи харалужними мечами і де тільки повернеться, кладе гори трупів. Гіперболізованою також є розповідь про повернення Ігоря з полону, на честь якого дівчата співають на Дунаї, в’ються голоси через море до Києва.

Символіка

Система образів-символів у «Слові...» настільки розгалужена і складна, що дослідження її дало підстави Д. Чижевському сказати: «Дійсність майже повністю зникає під серпанком символіки»: князь - сонце; кров - криваве вино; битва - пир (учта), посів, жнива; поразка - упали стяги; половці - діти бісові; смерть - крякання ворона; Боян - соловей; хоробрі воїни - соколи; Ярославна - зозуля.

Міфологічні образи

До поетичних прикрас, за допомогою яких автор «Слова...» вміло оповідає про минуле й сучасне, належить міфологія. Язичницькі боги і божества де видимо, а де приховано супроводжують героїв, передають події: це вітри - Стрибожі внуки, Боян - Велесів онук, тропа Трояна, віки Трояна, Див кличе з верху дерева, кликнули Карна і Жля, Діва Обида (ворожнеча) тощо.

Елементи вимислу і фантастики

Незважаючи на те, що в основі «Слова о полку Ігоревім» лежать реальні історичні факти, автор не боїться використовувати традиційні для фольклору елементи вимислу і фантастики: втікаючи з полону, Ігор скаче горностаєм до очерету, сідає білим гоголем на воду, зіскакує з баского коня сірим вовком і потім летить соколом під хмарами. А тиха розмова князя з річкою Дінцем перед фіналом твору ще більше підсилює у ньому казкову атмосферу.

Одразу привертає увагу й активне використання у «Слові о полку Ігоревім» магічних чисел та троїстості повторів. Наприклад: Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поля мірить од великого Дону до малого Дінця; Ярославна звертається до трьох стихій - вітру, Дніпра та  сонця; три дні триває битва русичів з половцями і т. д.

Завжди значне місце у фольклорних текстах відводилося віщим снам, народним прикметам і символам. Ця традиція яскраво проявилася й у «Слові о полку Ігоревім». Достатньо пригадати сонячне затемнення чи віщий сон князя Святослава.

Книжний характер «Слова...»  

 І лексичні образні засоби (тропіка), і стилістичні фігури з численними періодами, паралелізмами, повторами, і сюжетна та ритміко-інтонаційна будова тексту «Слова...» свідчать про те, що це пам'ятка ранньоукраїнської фольклорно-поетичної культури. Вона ввібрала в себе елементи запозиченої грецької, старослов'янської мовної культури, зокрема поетики і риторики. І в цьому виявляється її книжний характер. Яскравим прикладом може бути такий уривок: ...Великий Святослав ізронив злоте слово, зі сльозами змішане, і  прорік: О мої синовці... На думку М. Возняка, золоте слово Святослава - «це лебедина пісня Української київської держави, туга за її минулою славою і могутністю та сучасні політичні думи». Таким є і початок: «Чи не гоже було б нам, браття, почати старими словами ратних повістей про похід Ігорів, Ігоря Святославича?»